У якийсь момент спільного життя, зазвичай на другий тиждень, жінка починає вважати людину, що живе з нею, такою ж своєю річчю, як плойка для волосся або, скажімо, вовняні рейтузи з начосом.
Приходиш ти на кухню вранці, а там замість каші з горіхами і родзинками сидить жінка в зеленій масці з водоростей і п’є каву з твоєї чашки. І ще каже, що її кішку треба до мене перевезти.
Це така тварина, від якої запах, шерсть і дірки в шкіряних меблях!
Або говорить, що у неї скоро відпустка, ти мусиш кинути все і відвезти її до Європи. Скажімо, в Рим. Де піца, розпродажі і Пізанська вежа, з якою треба сфотографуватися, щоб потім в “ФБ” всі побачили.
Пізанська вежа!
А я не хочу в Рим. Я хочу в своє село з вудочками, пінним і креветками в гострому соусі. Але ти вже собі наче і не належиш. Ти належиш стосункам з жінкою.
Тому що вона вважає, що стосунки з нею – це головне. А те, що ти втомився від котячої шерсті на своїх речах і відсутності каші з родзинками вранці, – це все нісенітниця.
Про що це я? Та ні про що!
Просто сьогодні я залишився без каші. І з перспективою поїхати у вересні в Рим фотографуватися поруч з Пізанською вежею.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
