У нас з братом Святославом різниця у віці майже 11 років. Я молодша. Поки я вчилася в школі, він закінчував інститут. Якраз в цей момент не стало бабусі, і батьки вирішили віддати її квартиру братові. Оформили все, як треба.
Я вчилася в школі, потім вступила на бюджет. Весь цей час я жила з батьками. Далі – робота. Познайомилася з майбутнім чоловіком, почали знімати квартиру.
Святослав за цей час одружився, обзавівся трьма дітьми. Продав квартиру і купив будинок.
У нас з братом завжди були доброзичливі, але не близькі стосунки, все-таки різниця велика, інтереси різні і погляди на життя теж. Але ми ніколи не сварилися, завжди одне одного запрошували на всі свята, ходили в гості іноді. Він зі своєю великою родиною до нас, а я зі своєю – з чоловіком і донькою – до них.
Батьки дуже багато допомагали йому. Дітей їхніх часто брали до себе, забирали з садка, водили на заняття, грошима і подарунками теж не обділяли. На адрксу своєї родини я такого від них не відчувала. Мене це трохи ображало, але я мовчала. Брату взагалі в усьому допомагали. І навчання йому свого часу вони оплатили, і квартиру подарували.
Мені ж довелося всього досягати самій, і від цього я відчувала постійну несправедливість. Ніби його люблять більше, ніж мене. Саме йому і його родині вся увага, а на мене часу ніколи у батьків не було.
Ми з чоловіком довго збирали на початковий внесок, відмовляючи собі у всьому. Але сталося так, що довелося всі накопичені гроші віддати на лікування. У чоловіка підірвалося здоров’я. І ось грошей немає. Прикро, але здоров’я і життя чоловіка важливіше. Йому довелося піти з прибуткової роботи, заробляє менше, але ми все одно потихеньку знову відкладаємо.
Нещодавно я дізналася, що чекаю другу дитинку. Це не було незаплановано, але підрахували доходи, якщо купимо все не нове, то цілком можна буде жити. Важко, але не впроголодь. Батьки новині зовсім не зраділи.
Вони вже на пенсії, купили будиночок в селі, у них сад і город. Дітей брата вони забирають щоліта і ті живуть у них місяцями. А мені сказали, що ще одного не потягнуть, і допомагати мені не будуть. Хоча я і не просила, але все одно прикро.
Квартира теж мені не дісталася, хоча у них було їх дві. Дві великі, просторі квартири. Але вони їх продали. Купили будинок і допомогли братові добудувати свій. А я залишилася без усього, на орендованій квартирі.
Коли запитую. чому так, відповідають, що просто так вийшло. У брата сім’я велика, йому потрібніше.
Причому, ніколи по-справжньому не помічала, що батьки люблять когось із нас більше, нерозуміння іноді були з нами обома. Просто братові пощастило більше. Він народився раніше.
Ми зараз навіть не спілкуємося майже. Я підозрюю, що дружина налаштувала його проти мене з чоловіком.
Я невістці ніколи не подобалася і якось чула, як вона назвала мене з чоловіком убогістю. Сказала, що нам не місце в їхньому будинку.
Відчуваю себе знесиленю. Працюю понаднормово, як і чоловік, а результату не бачу. А брат живе, радіє, їздить на шикарній машині. Звичайно, він і сам непогано заробляє, але батьки йому дали непоганий старт у житті і допомагають весь час.
А я? Як же моя сім’я і моя дитина? Я б ніколи нічого не попросила у батьків, звикла розраховувати на себе у всьому. Але і йому б тоді вже не допомагали, щоб не було прикро. Навіщо було народжувати трьох дітей, якщо немає можливості самим з ними впоратися?.. А батьки навіщо мене народжували, якщо я і моя родина, мої діти для них – пусте місце? Хочеть просто про них забути і викреслити з життя – і батьків, і Святослава.
Автор: Вікторія
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
