Є люди, яким важко говорити щось неприємне. Таких багато. Можливо, іноді і я так себе відчуваю. Але мене життя вже так потріпало… Здається, такого вже напоказувало, що те, що для деяких важко – для мене ні.
Важко бачити, як мучиться від болю або марніє людина і нічого не могти з цим зробити. Бо ти не Бог. Все.
Все інше – це те, з чим можна справитись або знайти доступні для пояснення слова. Без емоцій, без з’їдання себе відчуттям провини.
Вчора я дізналась, що маю виїхати з будинку приймаючої родини в кінці цього місяця. По закону я маю право жити у них до 12 грудня.
Але я не у себе вдома, щоб розповідати хто правий, а хто ні. Якби там не було, але я вдячна цій родині, бо 4 місяці я не думала про питання житла, спала, а мої діти навчались у школі.
Півночі дивилась на британські ціни для оренди і розуміла, що не потягну. В нашому маленькому селищі недалеко від Лондона житла немає, а будинок на 6 кімнат мені не потягнути.
Сьогодні почала заповнювати заявку на бездомність.
Так як я маю дітей, місцева мерія не має залишити нас на вулиці. Ще одним варіантом подій може бути те, що за цей час знайдеться новий спонсор – родина, яка надасть нам прихисток.
Але це вже малоймовірно, оскільки британці вже охолонули так активно допомагати біженцям з України.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
