Згадаєш мої слова, як тільки у тебе появиться братик або сестричка, твої батьки, які зовсім не твої, повернуть тебе в дитячий будинок, звідки взяли, – єхидним голосом твердила хлопчику тітка Оля. Весь двір це чув. – Ні, вони люблять мене. Ви не дуже хороша тьотя, тому й говорите такі речі. – Олю, ти чого? – А не треба було мого Андрійка ображати. Уявив з себе принца. Він всього лиш з дитячого будинку
– Ти на себе хоч дивився в дзеркало, а? Щурик! Та ти навіть не син своїх батьків. Тебе з дитбудинку взяли, а ти бігаєш тут по двору весь такий з себе, короля уявив! Тьху на тебе! – Кричала на весь двір сусідка Оля до хлопчика Максимка.
-Не кажіть так! Це не правда! Мама і тато мене люблять і вони мені рідні! – Ледь не зі сльозами відповідав Максим.
– Так як такого, як ти любити? Тебе ніхто не любить, навіть ті батьки, які в дитбудинок здали. Ти нікому не був потрібен, ось тебе туди і відправили. Дрібний щур. Мого Андрійка образив, думав, що тобі з рук зійде? У Андрія хоч батьки рідні і його люблять. А ти всього лише тимчасова дитина. Іван і Оксана тебе здадуть назад, як тільки Оксана народить. Зрозумів? Ти нікому не потрібен! – Верещала ще голосніше і сильніше Оля, тимчасово змінюючи злий погляд на усмішку. А Максим не витримав таких слів, зі сльозами втік в ліс.
-Олю, так що ти робиш, а? Він же дитина. Навіщо ти так? – Звернулася до Олі сусідка Наталя.
Слухай, Наталю, помовч. Що хочу, те й говорю. Не треба було мого Андрійка ображати. Уявив з себе тут…
-Ваш Андрій поганий хлопчик. Він дворових котів і собак ображає. Нещодавно хлопчика молодше себе луснув палицею, тому що забрати у нього машинку хотів. А Максим хороший, він всіх захищає, ніколи не ображає. – Говорила однокласниця Максима.
-Мовчи, а? Може, і твої батьки тобі теж не батьки, а? Так що мовчи. – гаркнула Оля до маленької дівчинки і та теж зникла з поля зору.
А Максим і правда був з дитячого будинку. Одного разу Оксана прийшла в дитбудинок, щоб влаштуватися там працювати медсестрою. У коридорі побачила маленького хлопчика двох років, який втік від виховательок. Він підійшов до неї і почав плакати. Оксана взяла його на руки, а Максим обійняв її за шию і кілька разів назвав мамою. Тут серце молодої дівчини не витримало.
Вона задумалася над тим, щоб забрати Максима додому. Адже у них з Іваном дітей не було і бути не могло. Лікарі поставили невтішний діагноз. А маленький блондин з кучерями і блакитними очима настільки пронизав серце Оксани любов’ю, що вона просто не могла його залишити.
Документи швидко оформили і забрали Максима додому. Але ось так халепа, Максиму вже було десять років, як Іван і Оксана дізналися, що чекають на дитинку. Справжнє диво. Кажуть, Бог дає дітей тим, хто не міг їх мати, якщо ті забирають до себе обділену любов’ю дитину. Так і сталося з цією парою.
У лісі Максим провів не одну годину. На телефон не відповідав, коли дзвонили батьки. А тому Іван і Оксана самі вирушили шукати хлопця. Благо, вони добре знали свого сина і знали, куди він міг подітися.
-Максимчику, синочку, що трапилося? Чому на телефон не відповідаєш? – Схвильовано звернулася Оксана до сина, коли вони зі Іваном побачили його в лісі.
– Я ж вам не рідний, це правда? – Зі сльозами запитав Максим.
-Синочок, як не рідний. Ти найрідніший у світі. Адже головне не те, що ми біологічно різні, а то, що ми тебе любимо, а ти любиш нас. Коли я тебе побачила вперше, відразу зрозуміла, що ти мій синочок. Просто ми загубилися з тобою. А в дитбудинку знайшли один одного. Я твоя мама, а Іван твій тато, а ти наш син – і так буде завжди. – У той момент розплакалися всі і міцно обнялися.
Питання тільки в тому, навіщо деякі люди псують життя іншим? Напевно, через те, що самі глибоко нещасні?
Що скажете з цього приводу?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
