fbpx
життєві історії
Згодом я звикла до всього і ми з Назаром справили весілля. І ось тут почалися нові «приколи». – Ой, що це? – з подивом запитала свекруха, ніби я не борщ готувала, а сірчану кислоту випарювала. – Я готую обід, Оксано. А що? Стою я якось і драю каструлю. Заходить Оксана

Початок цієї історії поклало моє знайомство з майбутнім чоловіком Назаром.

Ми працювали в одній компанії, але в різних відділах, і були знайомі ледь-ледь. Але якось мені знадобилося щось в їхньому відділі, вже й не пам’ятаю, що, і так почалося наше більш тісне знайомство, потім ми почали зустрічатися і через рік вирішили справити весілля.

Як і заведено, попереду нас чекало знайомство з батьками. З моїми ніяких проблем не було, вони навпаки готові були зятя на руках носити, адже на той час вони вже років десять чекали онуків, і ось, нарешті, перший крок до цього – ура! Але знайомства з його матір’ю (батька у Назара не було, пішов з сім’ї давно) я побоювалася.

Знаєте, ні для кого не секрет, ці анекдоти про свекруху і невістку, про незрозумілу прихильність сина до матері, про причіпки і таке інше – все це насторожувало.

Я чомусь не сумнівалася, що моя майбутня свекруха саме така. що я їй не сподобаюся. Я постійно розпитувала коханого про його маму Що мене бентежило, так це те, що він видавав інформацію порціями, причому, вельми скоригованими і дозованими. Якісь напівпрозорі характеристики, невиразні пояснення – тепер я точно вважала, що найдорожча Оксана Олегівна – мегерище ще те.

І ось настав цей день. Ми приїхали до матері Назара, вона живе в іншому районі нашого міста. Тут відчинилися двері і я… впала в ступор.

Ні, я звичайно, готувалася до всього, але те, що я побачила, кардинально змінювало всі мої переконання.

Переді мною стояла підтягнута дама, в футболці і джинсах, з короткою модною стрижкою. Я, звичайно, не буду перебільшувати, що вона була схожа, скоріше, на його сестру, але виглядала вона відпадно. Але на цьому сюрпризи не закінчилися.

– Ой, Юлечко, а я тебе так чекала!

– Так, мені теж дуже приємно, Оксано Олегівно.

– Я тобі дам! Тільки Оксана! Я, між іншим, навіть не на пенсії, – зауважила вона.

Тепер я зрозуміла, чому Назар так скупо описував свою матір. Це зараз я вважаю її найкращою в світі свекрухою, а тоді вона здавалася мені як мінімум дивною, на стільки сильно в моїй голові сиділи стереотипи про свекрух.

Далі – більше. Виявилося, що, вибачте, не дивлячись на 54 роки, «бабулька» бігає вранці, ходить на йогу, і, крім роботи (у неї невеликий квітковий магазин), очолює товариство котоводів.

Згодом я звикла до всього і ми справили весілля. І ось тут почалися нові «приколи».

– Ой, що це? – з подивом запитала свекруха, ніби я не борщ готувала, а сірчану кислоту випарювала.

– Я готую обід, Оксано. А що?

– І як ти це все? А я ось тільки простеньке… – зам’ялася вона. Одним словом, з невиразного монологу я зрозуміла, що моя свекруха в кулінарії далеко не ас.

А ось ще одна реальна історія з нашого життя. Стою я якось і драю каструлю. Заходить Оксана. Боже, я ніколи не забуду це обличчя.

Минуло вже майже два роки, а я досі шкодую, що тоді під рукою не було фотоапарата. Тільки скажу, що після цього в будинку з’явилася посудомийна машина, бо свекруха накинулася на сина, що «не можна так експлуатувати власну дружину».

Одного разу я все-таки зважилася на розмову з чоловіком. Він пояснив мені причину такої поведінки.

– Розумієш, люба, мама в молодості була звичайною жінкою, яких мільйони. В голові – тільки думки про мене та про тата. Але час минав, я пішов з рідної домівки, став самостійним. Через кілька років тато пішов від нас до іншої жінки. Я переживав, що мама не справиться, але як бачиш…

І ось тут я зрозуміла, що нічого дивного в Оксані немає.

Вибачте мене, чому це вона повинна днями драїти квартиру, варити обіди, а ночами сидіти над фотографією колишнього чоловіка і пускати сльозу? Ось як треба жити – модно одягатися, любити себе і не засмучуватися через дрібниці, особливо через чужі думки про щось у вашому житті.

Ми одружені з Назаром вже три роки. За цей час у нас народилася донечка Поліна. Я вирішила надовго в декрет не йти і довірити дочку свекрусі. Знали б ви, скільки часу у мене пішло, щоб пояснити їй, що до чого, як бути з дитиною, що їй готувати.

Ну і хто з нас свекруха?

Автор: Юлія

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

You cannot copy content of this page