fbpx
життєві історії
Жанна попросилася до мене пожити, я і пустила сестру. Тепер ображається, що я вигнала її з своєї квартири. Говорить, що мені якийсь кіт за неї дорожчий. Але це був мій улюбленець, частинка моєї душі, спиталася б хоча би

Сестра Жанна напросилася пожити в моїй квартирі, а потім самовільно викинула мого кота Фелікса. Він їй зачіпки на кофті, бачте, поставив. Виставила я її речі за поріг у той же день. Тепер вона дзвонить щодня, просить вибачення і ниє, але я її до себе більше не пущу.

Я сама родом з села, але після дев’ятого рвонула вступати до коледжу. Потім вийшла тут у місті на роботу і осіла. Взяла собі квартиру однокімнатну-студію в іпотеку, працюю, оплачую квартиру, без проблем. До останнього часу, точніше, було без проблем.

Є у мене молодша сестра Жанночка, яка після одинадцятого класу надумала вступати навчатися до нас в місто. Перший курс вона жила в гуртожитку, але занадто весело їй там жилося, тому вона завалила сесію і благополучно була відрахована. Батьки влаштували їй прочуханку, але наступного року змусили вступати заново. Відновитися з якихось причин у неї не вийшло.

Батьки взагалі хотіли, щоб Жанна навчалася на заочці, а весь інший час працювала в селі, але сестра їх якось ублагала, щоб вступити на очку і жити у мене. Мені Жанна обіцяла бути лапочкою, слухняною помічницею і взагалі не доставляти ніякого дискомфорту, аби я підтвердила батькам, що готова її взяти жити до себе.

Вмовили, я погодилася. Батьки видали мені суворі інструкції, погрозили сестрі пальцем і поїхали додому.

Перші два місяці Жанночка чесно виконувала свої обіцянки, а потім розслабилася. Те посуд після себе залишить, то на тусовку здимить, мене не попередить, то ще щось утне.

Почали з нею сваритися. Кілька разів вона мене дратувала до того, що я готова була дзвонити і скаржитися батькам. Знаючи крутий татів характер, він би приїхав, забрав доньку додому і ніяке навчання їй більше не світило б. Принаймні, за батьківські гроші. Ця загроза діяла на сестричку якийсь час.

Але моє терпіння не безмежне. Я вже мовчу, що на час проживання у мене сестри довелося своє особисте життя відкласти на дальню поличку. Виховання не дозволяло мені приводити хлопця в квартиру, де моя молодша сестра. Я розумію, що вона достатньо доросла і все про взаємини знає, але мені було ніяково. Так що коли сестра починала чудити, мені дуже хотілося погладити її по голові табуретом.

Але останньою краплею, після якої я виставила Жанну з квартири, став кіт. Ще до приїзду до мене сестри я завела котика. Підібрала його біля магазину зі зламаною лапою і облізлою шерстю, виходила, він у мене і залишився. Жив Фелікс у мене вже три роки. Ласкавий хороший звірок. Так, іноді міг похуліганити, але не кусав за ноги, не дряпався і не їв квіти. Максимум дер трохи шпалери в туалеті. Все. Я його дуже полюбила.

У сестри з котом спілкування відразу виникло напружене. Він відчував себе повноправним господарем, який може лежати там, де заманеться, коли я не бачу, то навіть на столі. А тут якась двонога почала його ганяти. Кіт розумний, от почав цілеспрямовано валятися на її речах, намагаючись залишити більше шерсті. Сестра з криками його зганяла, але чіпати не сміла, я їй суворо заборонила. Максимум – намочити кота з пирскавки для квітів.

Це передісторія. А ось історія. Повертаюся я недавно з роботи, а Феля не біжить мене зустрічати. Я подумала, що його знову закрили в туалеті, але ні. Пройшла по всій квартирі – немає кота. Жанна сидить спокійно нігті фарбує. Де, питаю, кіт?

А вона мені так спокійно відповідає, що виставила його за двері. Він ліг на її чорні речі, а коли вона почала його піднімати, то вчепився в них кігтями, залишивши на них зачіпки. Сестричка психанула і викинула його за двері.

Спочатку я пробіглася по під’їзду, покликала, вийшла на вулицю, там покликала – немає кота. Потім я повернулася в квартиру, зібрала шмотки сестри, які попалися під руку, виставила її валізу за поріг, а слідом виставила її. Вона була розгублена, адже я часто обіцяла, але зробила це вперше. Вважаю, що є за що.

Закрила за нею двері, на очах сльози, в голові купа варіантів, що улюбленця загнали собаки, збила машина, з’їли бомжі, скривдили злі люди. А Жанна в двері ломиться, загрожує зателефонувати батькам. Але я сама подзвонила. Тим більше, мама у нас теж ще та кошатниця.

Мамі я все розповіла, поставила перед фактом, що у мене більше жити Жанна не буде. Тому що я втомилася. Мама посварила, що могла б не виставляти за двері, але потім сказала, що зараз подзвонить своїй тітці, та дасть притулок внучатій племінниці тимчасово. Попросила дати сестрі грошей на таксі до родички.

Я пережила кілька важких годин, але Фелікс знайшовся, його, виявляється, помітили сусіди і тимчасово взяли до себе. Сестра тепер живе у тітки, а там пані сувора, вона половину життя з в’язнями працювала, там не попустуєш. Вважаю, що я права. Сестра доросла людина, мала зрозуміти, що зробила не так. Але вона досі не зрозуміла. Жанна свято впевнена, що я проміняла її на кота, що Феля мені дорожчий за неї, а що себе треба вести по-людськи навіть з котом, в її голову так і не прийшло… Що ж, сподіваюся, життя колись навчить сестричку бути людиною. Якорсь так.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page