Жанні всі дівчатка в класі заздрили ще з початкових класів. У неї була така красива мама, що задивлялися всі! А родина у Жанни була заможна. Мама у моєї подруги була одночасно якась яскрава і ніжна, добра і модна, ласкава і весела. У такої мами дочка обов’язково повинна бути не тільки найкрасивіша в класі, але і в усьому місті. Так воно і було.
І Жанна дуже пишалася своєю мамою, завжди говорила, що її мама найкраща в світі. І ми в це вірили.
А ще ми всім класом щороку ходили на дні народження Жанни. Це свято ми чекали навіть з більшим нетерпінням, ніж новий рік. Так все там було цікаво, а мама жЖнни шила якісь костюми, ми ставили казку, веселилися, співали, читали вірші, розважалися і дуріли.
Класі в 7 мама Жанни запросила дівчаток після уроків на пиріжки. Щастю не було меж! Як же було цікаво і затишно!
Потім ми бігали до них поїдати пиріжки, в’язали шкарпетки і рукавиці для самотніх людей похилого віку та робили їм подарунки на новий рік, а в 9 класі до нас приєдналися і хлопчики з годівницями і шпаківнями.
Була в родині Жанни якась особлива атмосфера тепла і затишку, якась любов і взаєморозуміння. Олена Сергіївна, мама Жанни, ніколи не підвищувала голос, не дорікала. Вона завжди намагалася бути для всіх якийсь захистом. Вона багато чому нас навчила.
А потім ми закінчили школу і розлетілися.
Жанна поїхала вчитися в столицю, вступила без особливих зусиль, закінчила університет, вийшла заміж, до матері приїздила раз на рік.
350 км – це дуже далеко, щоб відвідувати матір частіше. Але Олена Сергіївна виправдовувала дочку, мовляв, родина, діти, чоловік, турботи. А скільки тих вихідних? Один день на прибирання, другий на магазини…
Дуже скромно жила Олена Сергіївна на одну пенсію, економила на всьому, відкладала по копійці онукам на цукерки, доньці із зятем на подарунки. А ті не відмовлялися, хоча і жили дуже непогано, судячи з фотографій в соцмережах. То вони в Тунісі, то в Іспанії, то у Франції, то в Чехії або в Італії. Це недалеко, поруч зі столицею. Зрозуміло, що до Риму ближче, ніж до матері.
Ми, колишні однокласники жанни, за старою доброю пам’яті заходили до Олени Сергіївні на чай, поговорити, посидіти в атмосфері дитинства. В її квартирі ми підживлювалися якоюсь життєвою енергією, силою чи що. До того ж, ми нали, що Жанна рідко приїжджає.
А потім Олена Сергіївна злягла. Час було втрачено і Олена Сергіївна не могла ходити і говорити. Жанна приїхала до мами в лікарню на вихідні. Залишитися вона не могла. Діти, робота, сім’я. Діти, на хвилиночку, 14 і 16 років.
Наступного разу Жанна приїхала на мамину виписку. У нашому місті це єдина лікарня, і там всі про всіх знають. Мені сказали, що Жанна планує маму здати в будинок для людей похилого віку. Тепер його називають пансіонат.
Увечері ми зустрілися і вона пояснювала:
– А куди я її? Ти в своєму розумі? У мене трикімнатна квартира, різностатеві діти, і куди я її там? Ми цілий день на роботі, діти на навчанні, хто за нею доглядати буде? Ні, я не можу прямо зараз залишити роботу і доглядати за матір’ю. Мені потрібен час, потрібно залагодити справи. А їй поки буде краще в будинку для літніх людей, там догляд буде належний цілодобово. Я ж не на завжди, тільки на кілька місяців.
відтоді минуло п’ять років.
Олена Сергіївна живе в будинку для літніх людей. Вона розмовляє, сидить, але не ходить. Ми, колишні однокласники її дочки, відвідуємо бабусю в будинку для літніх людей, вона всіх впізнає, всіх чекає, з усіма спілкується із задоволенням, а в очах туга і німе запитання: що я зробила не так у вихованні доньки?
Жанна квартиру матері продала, приїжджає до мами два рази на рік на кілька годин. Їй ніколи. А внуки і зовсім не приїжджають.
В останній приїзд я випадково перетнулася з Жанною. Знову висловила їй свою думку, розповіла, як тужить за рідними її мама.
– За що ти мені дорікаєш? Я не просила її народжувати мене! Я грошей у неї не брала жодної копійки з того моменту, як закінчила університет. Що я повинна робити ще? Я оплачую пансіонат, приїжджаю до неї. А що ще треба? Я нікому нічого не винна! А матері найкраще місце в пансіонаті.
Гірко все це… Олена Сергіївна рано овдовіла, сама виростила доньку, дала Жанні все. І ось таку отримала від єдиної доні “вдячність”.
А, можливо, Жанна і правильно зробила, адже за її мамою в пансіонаті дійсно доглядають?.. Але очі Олени Сергіївни мовчки про все говорять…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
