Жінки з Волновахи розповіли в мережі, як їх врятували українські воїни-герої.

Оксана Обідченко:

Мене та мою родину вивіз один військовий, справжній Герой. На виїзді з Волновахи було дуже багато знищено росіянами цивільних машин, була також і розбита наша військова техніка. Я сиділа на задньому сидінні, подивилася у дзеркало водія і зустрілася поглядом з військовим, і він, перехопивши мій погляд, сказав, що вони все одно відіб’ють Волноваху, я сказала йому, що це буде обов’язково, рано чи трохи пізніше.

Коли ми приїхали, я дізналася, що їхали ми на пробитому скаті й тільки завдячуючи героїзму нашого військового залишилися живі. Він відкрив мені двері машини, допомагаючи вийти. Коли я подякувала йому й побажала перемоги, він обійняв мене й сказав, що ми усі скоро зустрінемося у Волновасі, адже наше місто ОБОВ’ЯЗКОВО буде нашим, українським! І це так дійсно буде! Я бачила очі цього Героя, повні рішучості! Усе буде Україна! А сепаратистів й місцевих колоборантів переможемо неодмінно! Слава Україні!

Наталя Винник:

Ми були незрячими свідками тих боїв. Ми знаходилися в підвалах свого будинку по вулиці Центральна, вухами і тілами своїми відчували той Апокаліпсис. Дехто (місцеві зрадники) були обурені тим, що танки стріляють з вулиці. А як інакше? Вони нас захищають, вони звільняють місто від ворога. З нами були люди, які також це розуміли, українці поводилися спокійно і, навіть, намагалися гуморити. Більше скажу, ми спілкувалися з воїнами, вони нас підбадьорювали, підтримували добрим словом. З їх допомогою ми вирвалися з Волновахи.

Низький уклін вам, мужні воїни. Дуже шкода захисників, що не повернулися з бою. Вічна світла пам’ять Героям України! Щирі співчуття родинам.

Марина Цыплёнок:

Українські захисники приносили нам – цивільним – їжу, воду! І саме вони вивезли нас с того пекла.

Тетяна Омельченко:

Мені теж третього березня допоміг український військовий дійти до підвалу районної лікарні, величезне спасибі нашим українським військовим! Світла пам’ять нашим воїнам, полеглим захищаючи нашу землю.

Світлана Максимова:

Нам теж допомогли українські воїни вибратися з пекла. 4.03.22 року. Ніколи не забуду очі цих хлопців. На наше запитання, чи є у нас шанс вижити, вони відповіли, що шанс завжди є. Ви гордість України, ви гордість нашої нації. Дякую за порятунок чотирьох життів!

Тетяна Гетун:

Я і моя родина, також живі дякуючи нашим Українським хлопцям-захисникам, радіє душа коли читаю адекватні вислови з приводи бойових дій в нашому містечку, хлопці захищали нас як могли ціною власного життя, а ці нелюди роблять свої висновки на кшалт: заїхали у двори і стріляли. А як вони, по-вашому, повинні були захистити місто, чи з ваших думок треба було віддати місто без бою? Низький уклін вам, хлопці, за вашу боротьбу! І хоч моя квартира вщент розбита, я всеодно вдячна, що ви хоча б намагалися викинуту цю нечисть із нашого міста, горіти їм в пеклі. Слава Україні! Слава Героям! Слава матерям і вклоняюсь їм за їх дітей!

Слава Україні і ЗСУ!

Разом – до Пермоги!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джелел, автор фото – Олег Гронік, м. Волноваха