fbpx

– Жіночко, – звернулася до мене жінка, що заглядала до нас. – Я бачила, що в вашому купе два вільних місця!Вирішили ми з чоловіком Костею на першу річницю нашого весілля поїхати в гори, в Карпати, які обоє дуже любимо. Гроші дозволяли, то ми вирішили викупити ціле купе. Їхати нам треба було торохи більше доби, тому якби нам не пощастило з попутниками, поїздка видалася б так собі. От ми з Костиком і перестрахувалися

Вирішили ми з чоловіком Костею на першу річницю нашого весілля поїхати в гори, в Карпати, які обоє дуже любимо.

Гроші дозволяли, то ми вирішили викупити ціле купе. Їхати нам треба було торохи більше доби, тому якби нам не пощастило з попутниками, поїздка видалася б так собі. От ми з Костиком і перестрахувалися.

Накупували всякої смакоти і вина, спакували валізи і поїхали на вокзал. Біля вагона провідниця підозріло оглянула наші чотири квитки, але питати нічого не стала.

Ми з комфортом розташувалися, розклали речі так, як нам було зручніше за все. Так класно було розуміти, що не потрібно ховати гаманець, телефон та інші цінності… Кілька раз до нас в купе заглядала якась тітка, але ми не надали цьому значення, а просто закрили двері.

Потім ми накрили на стіл, випили по келиху і почали дивитися фільм на планшеті. Через якийсь час мені знадобилося вийти. Коли я вже підходила до туалету, мене наздогнала жінка, яка заглядала до нас.

– Жіночко, – звернулася вона до мене. – Я бачила, що в вашому купе два вільних місця. Можна я до вас переселюся, а то в моєму купе два мужика їдуть, так вони п’ють і голосно розмовляють. А я взагалі з маленькою дитиною!

– Ви до провідниці зверталися?

– Так, але мені це не допомогло!

– Я теж вам нічим не можу допомогти, ми купили всі чотири місця спеціально, щоб не виникало таких ситуацій, як у вас. До побачення.

Я розвернулася і попрямувала у своїх справах.

Яке ж було моє здивування, коли я побачила, що біля мого купе стоїть підліток років п’ятнадцяти (та сама «маленька дитина»), а двері купе відкриті.

Зазирнувши всередину, я побачила, що прохід між сидіннями завалений сумками, мій чоловік з ногами сидить на полиці (він у мене від природи дуже тихий і скромний), а навпроти нього розташувалася ця тітка і натхненно щось віщає. Я природно поцікавилася:

– Ви якого тут забули?

– Ну, я ж вам розповіла про свою ситуацію! Що вам, так важко допомогти людині?

Я сказала, щоб вони виміталися, або я піду до провідниці. Костя мене підтримав. Жінка пронизала мене “ласкавим” поглядом і буркнула:

– Та йди ти куди хочеш!

І відвернулася до вікна, вдаючи, що мене не існує. Я знизала плечима і пішла до провідниці. Але вона нічого зрозумілого не зробила, тільки теж почала бубоніти, що «людям треба допомагати» і все в такому дусі.

Я пішла у сусідній вагон до провідника. Той, не довго думаючи, викликав начальника поїзда, а я пішла очікувати його біля свого купе. Коли тітка побачила, що я повернулася сама, то єхидно зауважила:

– Що? Не вийшло?

Я на її виступ ніяк не відреагувала.

Через деякий час прийшов начальник поїзда, я описала йому ситуацію і ми пред’явили квитки. Жінка відразу поникла, заткнулася, зібрала свої речі і покинула купе.

Як з’ясувалося, вона взагалі перейшла з плацкартного вагона в наш, а провідниця її родичка або подруга була.

З ранку ми побачили зовні наших дверей непристойний напис, на що ми філософськи вирішили, що її ж родичці це і доведеться відтирати…

От буває ж таке! Немає меж людській нахабності, чесне слово.

А відпочили в горах ми пречудово!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page