fbpx

Жили ми з чоловіком на Донеччині, в Волновасі. Але коли наше місто попало під контроль окупантів, я з дітьми не змогла там лишатися і виїхала. Чоловік мій зі мною не поїхав – сказав, що дім цілий і його все влаштовує. Так ми й розійшлися. Я з синочком і донечкою поїхала жити до моєї бабусі на Житомирщину. Вона сама прийняла нас із дітьми. Але старенька моя виявилася нестерпною, і о тепер робити – я не знаю, кожен новий день – ціле випробування. Чоловік просить повернутися, а я туди точно не поїду. Вона вважає, що раз надала нам дах, то всі ми маємо скакати перед нею на задніх лапках і подавати все на блюдечку

Жили ми з чоловіком на Донеччині, в Волновасі. Але коли наше місто попало під контроль окупантів, я з дітьми не змогла там лишатися і виїхала. Чоловік мій зі мною не поїхав – сказав, що дім цілий і його все влаштовує. Так ми й розійшлися.

Я з синочком і донечкою поїхала жити до моєї бабусі на Житомирщину. Вона сама прийняла нас із дітьми. Але старенька моя виявилася нестерпною, і о тепер робити – я не знаю, кожен новий день – ціле випробування. Чоловік просить повернутися, а я туди точно не поїду.

Розповім про бабусю, можливо, отримаю тут мудрі поради.

Моя бабуся все життя була людиною владною, працювала на заводі начальником цеху. Характер у неї складний із молодості, звичка керувати всім і всіма лишилася з молодих років. Будь-яке прохання бабусі має бути виконано негайно, якщо не по її – конфлікт.

Вона вважає, що раз надала нам дах, то всі ми маємо скакати перед нею на задніх лапках і подавати все на блюдечку. Скрізь вона повинна бути з нами: в гості, на прогулянку – ніякого особистого простору. Якщо з собою не взяли – купа докорів і образ.

У мене донька їй 9 років, скоро 10. Бабуся в якийсь момент – добра, мила, жаліслива, якщо я караю за щось Улянку. Вона кидається на захист, заохочує. Якщо я не втручаюся в їхню суперечку – то я погана, я не виховую. Замкнуте коло.

Дитина вступає у складний період, їй необхідний зважений підхід, я розумію це, але наша бабуся може накричати, образити, образити її батька, бо він там залишився, дорікає її і нас в цілому, що прийняла нас, і скільки б ми не робили, вона всім не задоволена.

Їжа не така, спосіб життя не такий. Нехай не склалося у мене в особистому житті, проте я працюю, все купую, стараюся приготувати, догодити. Божа кульбабка може різко перетворитися в демона, почати всіх поливати брудом, вказувати на двері, тикати невдачами і пророкувати біди.

Якщо я мовчу й не реагую, вона починає ще більше говорити всякої образливої нісенітниці. Якщо відповідаю – заводиться і кричить, бувало і за милицю хапалася, замахувалася. Я розумію, що треба йти і жити самостійно, ми ніколи з бабусею не домовимось.

Та вона не хоче нас тепер відпускати, обіцяє будинок у спадок, адже мами моєї вже немає на світі. Мені її й шкода залишати на самоті, до того ж, коли все добре, вона мріє жити разом, але в моменти конфліктів я розумію, що не витримую її.

Жодна побутова ситуація не обходиться без суперечки. Постійно вчить мене, як доглядати 5-рісного сина. Дістає дочку. І я варюся в цьому вже другий рік.

Підкажіть, як реагувати на такі витівки бабусі, поки ми живемо разом? Бо щиро кажучи, вже не знаю, яку лінію поведінки вибрати самій, як зробити, щоб дітям не було зле від такої прабабусі поруч. Дякую всім заздалегідь за підтримку й поради!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page