Що найцікавіше, не склалося в мене з сім’єю човіка сергій не у цілому, а саме зі свекрухою Оленою Іванівною.
Я і ніколи не думала з нею дружити близько, розкривати перед нею свою душу не вважала за потрібне. Ми спілкувалися тільки у свята. Але вона хотіла керувати нашими стосунками, знати кожен крок, кожну копійку, яку ми витратимо і весь час змагалася зі мною, що, мовляв, вона така ділова і чоловік у неї недолугий.
І ось ми переїхали жити до свекрів, бо поки не маємо фінансової можливості винаймати житло, а своє в Бучі дуже пошкоджене.
Спочатку Олена Іванівна робила все потай, з кожним днем у нас із чоловіком погіршувалися стосунки, але я не розуміла в чому річ, чому так відбувається. На устах у чоловіка постійно були розмови про матір, батька, що вони кращі за мене у всьому. Звичайно, мене це трохи зачіпало, тому що я жінка, я його дружина, та ще й мати його дитини.
В сім’ї настав справжній крах, свекруха почала налаштовувати чоловіка ще дужче. У результаті, я зараз з дитиною у своїх батьків, а мій чоловік усе кидається туди-сюди, не знає, чий бік прийняти. Дзвонити став мені все рідше і рідше, якщо бачимося, то обов’язково суперечка, взаємні невдоволення, все, що йому наговорила мати, він передає мені, але при цьому прикриває своїх близьких, що вони взагалі про мене не згадують.
Грошей теж не дає, ставить умови, якщо повернуся до нього, то буде забезпечувати. А я точно знаю, що його мама та брати чекають з великою жагою, коли їм покладуть енну суму грошей, що й робив мій чоловік раніше. На цей рахунок я теж обурилася, тому що на собі все економила до копійки і вважаю, що у нас свій осередок і, відповідно, бюджет свій, окремий має бути.
У результаті, Сергій сподівається, що я повернуся, але при цьому не робить жодних кроків, тільки претензії чую, а свекруха теж чекає, що я повернуся сама. Але я так не хочу, я вважаю це не справедливо. Чоловік сам мене повинен повернути. І потім його не розумію. Мені він каже, що він звик без мене, дитину забере, але нічого в сина не вкладає. Каже, що йому добре без мене і йому потрібна дружина простіша, а через деякий час говорить, що я сиджу у своїх батьків і сподіваюся на якесь диво, замість того, щоб повернутися і жити сім’єю.
Допоможіть порадою. Я не розумію, чого Сергій і його мама прагнуть. Вони мене виснажили емоційно, але мені шкода дитину в цій ситуації. Вони чекають, щоб я сама прийшла до них, але моя гордість не дозволяє мені це зробити. Уявили з себе невідомо кого. Як бути, як вчинити? Чи це кінець нашої родини?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
