Жити ми стали в будинку Володимира. В грошах особливо не потребували. Але коли з’явилися діти, я зрозуміла, це не вихід, треба якось “тягти” чоловіка в місто. Дітям потрібна нормальна освіта, а не будь-що.
Як тільки я Володю не просила, щоб виїхати з того села, ні в яку. У нас діти, хочу їм кращого життя, ніж маю я, але, як я розумію.
Справа в тому, що я народилася та виросла у селі, ще й у багатодітній родині. З дитинства пам’ятаю, як нам доводилося працювати всією сім’єю, щоб виростити врожай, худобу. З п’яти років усі діти нашої родини працювали на городах, годували гусей, пасли качок. Таке ось воно, життя у селі.
Потім я все мріяла, що виросту, поїду в місто і житиму там, більше не напружуючись біля землі і не наглядаючи за худобою. Після дев’ятого класу я одразу поїхала до міста, вчитися до 11 не хотіла. По-перше, тому що школа мене особливо не цікавила ніколи. А по-друге, навчатись в університеті я теж не збиралася. У місті я навчалася на перукаря, мені ця професія дуже подобалася.
І я вірила, що одного разу буду модним фахівцем. Але як тільки я закінчила училище і пропрацювала в одному із салонів лише пів року, мама стала себе погано почувати. Так як дома були ще неповнолітні діти, мені довелося поїхати назад у село, щоб допомагати рідним. Господарства там повно, ще й кілька городів та полів. Не дивно, що мама часто погано почувалася.
Від важкої роботи у неї вже в молодому віці було багато зморшок. Тоді й стали рушитися мої мрії. Про хлопців взагалі не було що казати. Які хлопці у селі? Або малі зовсім, або одружені, або з чаркою в руках. Вибору взагалі жодного.
А мені й особисте життя хотілося налагодити. Тоді я звернула увагу на Володю. Він працював начальником великого корівника. Чоловік він не особливо зовнішністю видався, але добрий дуже, роботящий. У руках Володі все просто горить. Та й подобалася я йому вже давно. Якось кілька разів сходили ми з ним на побачення, придивилися один до одного і вирішили, що було б непогано створити нам сім’ю разом. За рік відгуляли невелике весілля.
Жити стали у Володі, будинок у нього дуже великий, жив він сам, тож нам місця там вистачало з головою. Потім за два роки ще й дочка на світ з’вилася. Я дуже хотіла працювати. Але перукар комусь особливо в селі потрібен? Коли якийсь дід прийде підстригтися. Жінки взагалі або з довгим волоссям ходили, або приходили раз на пів року, щоб стрижку зробити коротшою. Халепа моїм навичкам та мріям.
Хоч воно і здається, що життя на селі дуже романтичне, мовляв, річки, озера, ліс, природа. Дуже швидко все це проїдається. Вечорами сильно пахне гноєм і зайнятися по суті нема чим, крім як стежити за худобою і працювати на городі. Ось і почала я просити чоловіка переїхати в місто. Там зручність, розвиток, дочці буде чим зайнятися та розвиватися. Та й я хотіла б, щоб вона здобула якісну освіту в майбутньому. Але чоловік проти. Він не хоче. А я не хочу жити на селі, сил більше немає.
що робити? Як переконати чоловіка в протилежному? Допоможіть порадою!
Фото ілюстративне
