Жити Ольга повернулася до мами, а коли на світ з’явилася донечка, світ забуяв новими фарбами. Одного вечора вона зайшла на свою сторінку у фейсбуці, і серед запропонованих друзів побачила це прізвище – Дмитрів Василь Андрійович. – Вишлю йому світлину, нехай гляне, яка в нас доросла та красива донечка! – А наступного дня отримала відповідь…
Мама знову бурчала на Олю, бо грошей до зарплати не вистачило і їй довелося позичати у сусідки, що вона категорично не любила робити.
Але що поробиш, якщо у нас такі маленькі зарплати і як їх не розтягуй, як не економ, все одно не вистачає, особливо якщо якусь річ купити. А Оля сама того не розуміючи, побалувала доньку новими туфельками. Взагалі, вони влаштували з дочкою маленький шопінг.
І доньці нову курточку, хоча і стара ще була не мала, ну тільки видно, що поношена, адже вона її після старшої двоюрідної сестрички Богданки дісталася і вже весну вона в ній відходила. А в садок соромно в старому ходити, вони ж не зовсім жебраки, хоч і самотні.
Так, не пощастило Олі із заміжжям, вірніше, з передбачуваним заміжжям. А яка любов у них з Василем була красива. Дівчата, з якими в студентському гуртожитку жила, заздрили всі.
Букет, раз через раз, хоч польових, хоч з клумби міської, але ж це так приємно. У кіно, на прогулянки. Він її мало не на руках носив, все говорив, що як тільки отримають дипломи – розпишуться.
Правда, все це він обіцяв до того часу, поки свого не добився, а ось коли Оля зрозуміла, що при надії, то став взагалі уникати. Вона викликала його на серйозну розмову, сказала, що треба зараз розписатися. Її в селі не зрозуміють, якщо приїде з животом одна. Але він здивував її своєю відповіддю:
– Ми так не домовлялися, дитина мені не потрібна, я ще на ноги не встав. Ти взагалі чим думала?
– Але ж ти сказав, що розпишемось по весні.
– Сказати можна багато чого, а ось зараз я тебе розлюбив і одружуватися не буду. Іди… І взагалі, може дитина і не моя.
Оля розвернулася і вся в сльозах пішла. Вона зрозуміла, що за красивою зовнішністю Василя ховається погана людина, а навіщо їй такий чоловік. І як вона його нутро раніше не розгледіла, впиваючись його любов’ю. Потім почала згадувати деякі моменти їхніх стосунків, на які вона не звертала уваги, коли він вів себе скажемо так – не зовсім по-чоловічому.
Але про це треба було думати раніше, і Оля вже не винила повністю Василя, а взяла відповідальність за свою закохану сліпоту і зайву довірливість. Він був в одному правий, треба було думати…
Добре, що вона встигла отримати диплом економіста і повернулася в село вже дипломованим фахівцем, хоч і з животом. Ну а там, вирішила Оля тоді, як життя покаже.
Судилося їй зустріти свого чоловіка, який прийме і її дитину – добре, ні, значить і у неї доля така ж, як і у матері. Та виростила її одна, батько рано пішов з сім’ї, їздив на роботу в інше місто і там закохався в кухарку, так з нею і залишився.
Ось і живуть вони зараз втрьох – мама, вона і дворічна донька Анна, в якій вона душі не чує. Оля працює економістом в торговій компанії, мама вдома з онукою.
Ось зараз, восени, в садок йде і мама туди ж, на свою на роботу вихователем виходить, все їм легше буде. Що найбільше Олю підтримувало в житті, так це її сильний характер і оптимізм. Вона не вішала ніс при невдачах, а намагалася швидше з них вийти.
Якось увечері Оля зайшла на свою сторінку у фейсбуці і раптом побачила серед спільних знайомих прізвище Василя – Дмитрів Василь Андрійович. Вона подумала, а чому б йому не відправити фотографію дочки, нехай знає, що десь росте така краса.
Вона зайшла до нього на сторінку, фотографії його, як не дивно, не було і взагалі інформації було мало, тільки те, що живе зараз в Харківській області. Треба ж, недалеко від них. Вона швидко в редакторі виправила своє місце проживання на велике місто, подалі, щоб не дай Бог не приїхав.
Взяла і відправила йому світлину Анни і підписала – це твоя дочка, але ти її бачиш в перший і останній раз і то, на фото. Відправила і забула і десь днів через три зайшла до себе на сторінку і раптом побачила, що він їй відповів. І те, що вона прочитала і побачила, змусило її розреготатися.
По-перше, на аватарці з’явилася фотографія абсолютно незнайомого чоловіка і йому було тридцять п’ять років. До речі, дуже приємний чоловік. А по-друге, він запитував, коли і як вони з нею примудрилися створити настільки досконале створіння, якщо навіть незнайомі.
Вона йому тут же написала тисячу вибачень, просто він з її колишнім коханим виявилися непросто з однаковим прізвищем, але у них і ім’я та по батькові збіглися. Тільки ось вона зопалу на вiк не подивилася, батькові Анни двадцять сім років виповнилося.
Вона, до речі, виправила своє місце проживання на старе, тому що їй знайомі написали, коли вона встигла так далеко переїхати, чому вони нічого не знають про це. Довелося написати правду.
Оля зацікавилася, яким чином цей Василь опинився в списку спільних знайомих, а потім з’ясувалося, що це її одногрупниця підписалася на нього у своєї знайомої, теж думала, що це її Василь, але помилилася. А він так і залишився у неї в друзях, забула видалити.
А наступного дня вона знову отримала послання від Василя. Він теж запитав, коли вона встигла переїхати в селище, яке так близько від нього.
Довелося і йому пояснити, чому вона так зробила. У них зав’язалося листування, яке тривало протягом місяця. Він розпитував її про її життя, про дочку, що було дуже приємно, сказав, що вона дуже красива дівчинка, вилита мама.
А потім Василь запропонував зустрітися, якщо вона не проти? Він запропонував приїхати до нього на вихідні з дочкою. Оля подумала, що чудеса трапляються в нашому житті, головне не пройти повз них і погодилася на його пропозицію, але з тією умовою, що вони переночують з дочкою в готелі. Він погодився.
Оля вже знала, що він два роки, як розлучений, дружина поїхала з новим чоловіком в Італію, дітей загальних не було. Що він працює в якомусь офісі, де точно не писав, та й їй було все одно.
Їхнє листування завжди приносило їй позитивний настрій, Василь вмів жартувати, і взагалі з ним було цікаво спілкуватися, відчувалося, що він начитаний, розумний чоловік.
І ось вони зустрілися. Коли маленька Анна побачила Василя, мама їй перед цією поїздкою показала фотографію і сказала, що ми їдемо до цього дядька Василя в гості, він хороший, то відразу підбігла до нього, обняла за коліна злегка розгубленого чоловіка і видала:
– Таточку, мій татко.
Оля теж розгубилася, адже вона її цьому не вчила, що він подумає. Дівчина почервоніла як рак і тут же сказала:
– Вибачте, я не думала, що вона так відреагує на вас. Ви нічого такого не подумайте, я просто… Загалом, ми поїдемо назад.
– Олю, люба, не дивуйтеся, я дуже навіть радий цьому, не доведеться дитині звикати до мене. Так, доню?
Він підхопив радісну Анну на руки, а вона почала його цілувати в обидві щоки. Він засміявся, притискаючи дитину до себе.
– Я навіть не очікував, що це так чудово, у мене аж серце стислося від щастя. У моєму житті сталося чудо.
Вихідні вони провели дуже весело, гуляли в парку, каталися на всіх атракціонах, потім їли в кафе морозиво, відвідали зоопарк. Час вони провели чудово, а також продуктивно, в тому плані, що до кінця другого дня з’ясували, що подобаються один одному. І тут Василь зробив їй пропозицію:
– Олю, а виходь за мене заміж. Ти вже зрозуміла, що я не просто так запросив вас, я закохався на відстані в тебе, а коли дізнався ближче, зрозумів, що зробив правильний вибір. Ну що, ти погоджуєшся? Тим більше у нас з тобою росте така чудова донька – пожартував він.
І було весілля. Правда невелике, в колі сім’ї і близьких, але не це найголовніше.
Хіба ні?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
