Мене звуть Ольга Павлівна. Прожила 67 років, удова. Жодного разу не писала, не говорила незнайомим людям про свої турботи. А це треба виговоритися.
Двоє дітей виростили ми з чоловіком. Шість років я вже без нього. Жив би Микита, навряд чи виникла б ця проблема. У моїй історії про сина більше, але й про доньку, і про невістку теж треба буде розповісти.
Одружився Віктор у 37 років, взяв жінку із двома дітьми. Я проти була: зі своїми непросто, а тут двоє чужих, та не крихіток-малят, уже в школі навчалися обидва. Але він мене не слухав, мовляв, йому жити, йому й вирішувати.
Жив син до шлюбу він зі мною. І надумав привести Аню з її синами до моєї квартири. Вона також без свого житла.
Скажу відразу, що коли донька Соня вийшла заміж, ми з чоловіком і сватами купили молодим квартиру, діти теж взяли участь у покупці. І зараз мені часто допомагають. Та й я зі свахою, коли Софія з чоловіком зайняті, по черзі доглядаємо за онукою, забираємо після школи, водимо в художню школу і на танці.
Умовляв мене Вітя не раз. Начебто мені стане веселіше, коли житимемо великою родиною. Не було, не було – і підвалили веселощі. Ні! Та й не вірила я, що Аня ця має щирі почуття до мого сина.
Сказала, що хочу спокою, поживу одна, а їм порадила купити квартиру в кредит, адже самі казали, що кожен має заощадження, яких вистачить не лише на перший внесок, а й на кілька наступних. Але вони відмовлялися. Орендували двушку.
Аня пояснювала небажання придбати житло в кредит тим, що не хоче ділити його під час розлучення, якого вона нібито побоюється. Звичайно, я не подала вигляду, що не повірила в таке пояснення. Але себе так і не пустила.
Сину ж за кілька днів зателефонувала і сказала, що не вірю в Анину правдивість і щоб вони не мріяли про мою квартиру. Бо взагалі можу влаштувати так, що їхні ноги в мене не буде. Після тієї розмови ні я до них, ні вони до мене кілька місяців не показувалися. Ну, іноді зідзвонювалися, не більше.
А до цього Великодня вони знову почали приходити, частування приносили. Ми часто у вихідні та свята влаштовуємо сімейний обід. Збираємось то в мене, то у сватів. Внучка та Аніни сини майже відразу порозумілися. І добре. Їм-то ділити нема чого.
А тут раптом невістка попросила дозволу сфотографувати план моєї квартири. Коли я запитала навіщо, вона відповіла, ніби для складання кошторису – начебто хочуть зробити ремонт тут. Я ж не говорила нічого про ремонт, нічого не просила.
Вирішила я розібратися, що до чого. І Вітя, ховаючи очі, сказав, що раз у Соні є квартира, то моя має дістатися йому. Сказати, що мене дуже здивувала така відповідь, нічого не сказати. Але я, зібравши все своє терпіння, попросила їх не повертатися до цієї теми.
Місяць тому Вітя прийшов з майстрами. Тут я вже не витримала і розповіла дочці. Соня подзвонила братові, повідомила, що не відмовиться від своєї частки, а це означає, що спадкоємців буде двоє, але до того часу як пішки до неба. Тому краще закатати губу, купити квартиру в кредит, виплачувати і дати мені спокій.
І так, син з невісткою невісткою купили квартиру. І після тієї розмови не приходять і не дзвонять. Їхнє діло, небо їм суддя. Але хіба я не права? Думаю, що права.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.