Кілька років тому я отримала чималеньку спадщину.
Живемо ми разом із чоловіком і трьома дітками, у шлюбі вже 7 років. Живемо в мене, автомобіль мій. Все було куплено мною до шлюбу.
У самого Кирила нічого немає із власності і не було ніколи. Від однієї спадщини чоловік свого часу відмовився на користь сестри.
Кілька років тому Мені дістався спадок від дідуся – літня дача в хорошому стані з ділянкою. Чоловік був дуже радий цьому «подарунку» і, не запитавши моєї думки, почав стверджувати, що це хороший капітал нам для початку будівництва будинку.
Ми мріємо переїхати за місто, але продавати свою квартиру я не стала. За довгі роки нашого спільного життя Кирило не знайшов коштів для початку будівництва. А зараз так і взагалі розпорядився моїм майном, не спитавшись, на свій розсуд – заселив на мою дачу своїх родичів з Харківщини.
Я розумію, що люди без житла залишилися, але все ж таки можна було у мене й спитати. Тепер відпочивати в саду весною нам не світить – там 6 чоловік з дітьми, обнесуть все. Але я змирилася, не стала заперечувати Кирилу.
У мене начебто розплющились очі, через довгий час. Як я сказала, ми живемо у мене, на машині моїй катаємося, і будинок будувати в майбутньому (коли дачу звільнять родичі) ми теж будемо з грошей мого дідуся.
Я не можу зрозуміти, хто правий? З одного боку – ми сім’я, все спільне. Живемо у моїй квартирі і я жодного разу не дорікнула чоловіку в цьому. Ніколи під час суперечок не намагалася виганяти його або якось наголошувати на цьму.
З іншого боку, Кирило – чоловік. Чому все в цьому житті має бути зроблено за моєю допомогою? Якщо сам не може заробити, чому я маю вкладати гроші зі спадщини? Потім він скаже “Візьмемо кредит”.
Скажіть, як бути? Чи це нормально? Чи він просто влаштувався зручно, а я й не помічала?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
