fbpx
життєві історії
Живемо ми в мене. Не зовсім у мене: квартира належить мені і братові в рівних частках, але брат живе у дружини. Я пропонувала чоловікові купити спільне житло. Він погодився, але за умови: – Квартиру на маму оформимо. В п’ятницю у зовиці Наталі день народження був, 25 років. Завалили всі до нас. – Ти у себе посидь, не виходить. У моєї дочки день народження, а тебе вона не запрошувала! – наказала мені мама Антона

П’ятниця, вечір. Важка трудовий тиждень позаду, можна розслабитися і байдикувати до понеділка. Глянула на годинник – чоловік буде тільки години через півтори.

Дітей у нас з чоловіком немає, та й навряд чи з’являться в осяжному майбутньому. Я дуже люблю чоловіка, але, завдяки його сімейці, наш шлюб тріщить по швах. У нас з чоловіком навіть бюджет роздільний, завдяки його матусі. Я головою розумію що все, фініта ля комедія. Але все на щось сподіваюся.

Живемо ми в мене. Не зовсім у мене: квартира належить мені і братові в рівних частках, але брат живе у дружини. Тому квартира поки в моєму розпорядженні. Я пропонувала чоловікові купити спільне житло. Він погодився, але за умови:

– Квартиру на маму оформимо.

А мені навіщо таке щастя? Про те, що я вийшла заміж за маминого синочка, я  до часу навіть і не здогадувалася. Антон досить вдало маскувався під нормального чоловіка. Поки сестра чоловіка, Наталя, була заміжня, було ще терпимо. Але після її розлучення все полетіло в безодню.

Наталя з мамою згадали про те, що чоловік в їхній родині є! І неважливо, що у нього дружина і своя родина. Сім’я ж важливіше. А я – так, з боку. І почали вони всіляко чоловіка мого експлуатувати та гроші тягнути.

Коли Антон заїкнувся про роздільний бюджет, не без підказки мами, я навіть зраділа: на продукти і комуналку навпіл, хочеш м’ясо кожен день – купуй сам, решта – у кожного своє.

Завдяки роздільному бюджету, грошей у мене багато, мені вистачає. бо зарплата 20 тисяч. А у чоловіка мало – сестра і мама непогано з нього тягнуть. Зарплати у нас приблизно однакові, але у мене немає зайвих витрат.

Мама чоловіка прекрасно знає, що гроші у мене водяться, і не залишає спроб отримати з мене хоч щосьв. Але я – стійкий олов’яний солдатик, моє – значить моє. Я не благодійний фонд, на відміну від чоловіка.

Я лежу на дивані, повільно цідячи червоне напівсолодке. Дзвінок у двері.

– Привіт, Оленко.

Вау, які люди: свекруха, Наталя, кілька тіток і дядьків чоловіка. Вони пройшли в квартиру, почали роззуватися.

– На честь чого стовпотворіння? – поцікавилася я у непроханих гостей.

– Як? Ти не знаєш? У нашої наталочки сьогодні ювілей – 25 років. Думали, де відзначати і згадали – у вас вітальня велика! Отже, відзначати тут будемо. Тільки ти у себе посидь, не виходить. У моєї дочки день народження, а тебе вона не запрошувала! – повідомила мені свекруха і попрямувала на кухню.

Цікаво виходить, чи не так? Припхалися з натовпом без попередження, зібралися влаштувати свято в моїй квартирі. І мене навіть не зволили запросити!

Я наздогнала маму Антона, поплескала її по плечу і запитала:

– Тобто Ви мені пропонуєте весь вечір сидіти в спальні, поки ви тут будете веселитися?

– Так і знала, що з першого разу ти не зрозумієш, – зітхнула свекруха. – Так. Ти сидиш у себе в кімнаті і не шастаєш, не псуєш Наталочці день народження. Так зрозуміло?

– Ні. Мені інше зрозуміло: ви збираєте всіх своїх родичів і йдете звідси куди подалі. Так зрозуміло? – передражнила я маму чоловіка.

– Мила, ти не можеш нас вигнати. Син в курсі, він дозволив. Іди давай, не мозоль очі.

– Мені байдуже, що він там дозволив – я не дозволяла, – відповіла я свекрусі.

Увійшовши до вітальні, яка була окупована родичами чоловіка, я голосно поплескала в долоні, щоб привернути увагу, і сказала:

– Шановні родичі чоловіка! Прошу Вас покинути мою квартиру, інакше я буду змушена піти.

Пролунали смішки.

– Йди, тебе ніхто не тримає! – крикнула зовиця Наталя.

Я зібралася, взяла з собою запасні ключі, вийшла з квартири, закрила двері на обидва замки, відкрила електрощиток і відрубала пробки в своїй квартирі. Щасливо залишатися!

Чоловік почав мені телефонувати через п’ять хвилин. Я не брала трубку, тільки відправила йому повідомлення, що вдома буду через годину і щоб навіть духу його родичів у мене в квартирі не було.

Додому я прийшла не через годину, а через дві – в кафе засиділася. У квартирі був бардак. А Антона не було.

Його комплект ключів був на місці, а чоловік і його речі – відсутні.

Ну туди йому й дорога, подумала я. Все одно до цього все і йшло. Щастя і удачки їм усім!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page