П’ятниця, вечір. Важка трудовий тиждень позаду, можна розслабитися і байдикувати до понеділка. Глянула на годинник – чоловік буде тільки години через півтори.
Дітей у нас з чоловіком немає, та й навряд чи з’являться в осяжному майбутньому. Я дуже люблю чоловіка, але, завдяки його сімейці, наш шлюб тріщить по швах. У нас з чоловіком навіть бюджет роздільний, завдяки його матусі. Я головою розумію що все, фініта ля комедія. Але все на щось сподіваюся.
Живемо ми в мене. Не зовсім у мене: квартира належить мені і братові в рівних частках, але брат живе у дружини. Тому квартира поки в моєму розпорядженні. Я пропонувала чоловікові купити спільне житло. Він погодився, але за умови:
– Квартиру на маму оформимо.
А мені навіщо таке щастя? Про те, що я вийшла заміж за маминого синочка, я до часу навіть і не здогадувалася. Антон досить вдало маскувався під нормального чоловіка. Поки сестра чоловіка, Наталя, була заміжня, було ще терпимо. Але після її розлучення все полетіло в безодню.
Наталя з мамою згадали про те, що чоловік в їхній родині є! І неважливо, що у нього дружина і своя родина. Сім’я ж важливіше. А я – так, з боку. І почали вони всіляко чоловіка мого експлуатувати та гроші тягнути.
Коли Антон заїкнувся про роздільний бюджет, не без підказки мами, я навіть зраділа: на продукти і комуналку навпіл, хочеш м’ясо кожен день – купуй сам, решта – у кожного своє.
Завдяки роздільному бюджету, грошей у мене багато, мені вистачає. бо зарплата 20 тисяч. А у чоловіка мало – сестра і мама непогано з нього тягнуть. Зарплати у нас приблизно однакові, але у мене немає зайвих витрат.
Мама чоловіка прекрасно знає, що гроші у мене водяться, і не залишає спроб отримати з мене хоч щосьв. Але я – стійкий олов’яний солдатик, моє – значить моє. Я не благодійний фонд, на відміну від чоловіка.
Я лежу на дивані, повільно цідячи червоне напівсолодке. Дзвінок у двері.
– Привіт, Оленко.
Вау, які люди: свекруха, Наталя, кілька тіток і дядьків чоловіка. Вони пройшли в квартиру, почали роззуватися.
– На честь чого стовпотворіння? – поцікавилася я у непроханих гостей.
– Як? Ти не знаєш? У нашої наталочки сьогодні ювілей – 25 років. Думали, де відзначати і згадали – у вас вітальня велика! Отже, відзначати тут будемо. Тільки ти у себе посидь, не виходить. У моєї дочки день народження, а тебе вона не запрошувала! – повідомила мені свекруха і попрямувала на кухню.
Цікаво виходить, чи не так? Припхалися з натовпом без попередження, зібралися влаштувати свято в моїй квартирі. І мене навіть не зволили запросити!
Я наздогнала маму Антона, поплескала її по плечу і запитала:
– Тобто Ви мені пропонуєте весь вечір сидіти в спальні, поки ви тут будете веселитися?
– Так і знала, що з першого разу ти не зрозумієш, – зітхнула свекруха. – Так. Ти сидиш у себе в кімнаті і не шастаєш, не псуєш Наталочці день народження. Так зрозуміло?
– Ні. Мені інше зрозуміло: ви збираєте всіх своїх родичів і йдете звідси куди подалі. Так зрозуміло? – передражнила я маму чоловіка.
– Мила, ти не можеш нас вигнати. Син в курсі, він дозволив. Іди давай, не мозоль очі.
– Мені байдуже, що він там дозволив – я не дозволяла, – відповіла я свекрусі.
Увійшовши до вітальні, яка була окупована родичами чоловіка, я голосно поплескала в долоні, щоб привернути увагу, і сказала:
– Шановні родичі чоловіка! Прошу Вас покинути мою квартиру, інакше я буду змушена піти.
Пролунали смішки.
– Йди, тебе ніхто не тримає! – крикнула зовиця Наталя.
Я зібралася, взяла з собою запасні ключі, вийшла з квартири, закрила двері на обидва замки, відкрила електрощиток і відрубала пробки в своїй квартирі. Щасливо залишатися!
Чоловік почав мені телефонувати через п’ять хвилин. Я не брала трубку, тільки відправила йому повідомлення, що вдома буду через годину і щоб навіть духу його родичів у мене в квартирі не було.
Додому я прийшла не через годину, а через дві – в кафе засиділася. У квартирі був бардак. А Антона не було.
Його комплект ключів був на місці, а чоловік і його речі – відсутні.
Ну туди йому й дорога, подумала я. Все одно до цього все і йшло. Щастя і удачки їм усім!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
