fbpx

Живемо ми з чоловіком декілька кілометрів від Києва. Я люблю своє село, хоча назвати його так важко, бо живуть тут досить заможні люди, і всі будинки з височезними парканами. Але сьогодні я не про це. Прокинулась, і як завжди збираюсь на роботу. У нас одна автівка, і Роман спершу відвозить мене, а потім і сам їде в офіс. Та того дня змушена була сісти на маршрутку, так як автівка була несправна. Там все і почалось

Живемо ми з чоловіком декілька кілометрів від Києва. Я люблю своє село, хоча назвати його так важко, бо живуть тут досить заможні люди, і всі будинки з височезними парканами. Але сьогодні я не про це. Прокинулась, і як завжди збираюсь на роботу. У нас одна автівка, і Роман спершу відвозить мене, а потім і сам їде в офіс. Та того дня змушена була сісти на маршрутку, так як автівка була несправна. Там все і почалось…

***

Рано вранці зібралася їхати на роботу. У чоловіка зламалася машина, тому довелося рухатися на зупинку і чекати маршрутку.

Маршрутка до моєї роботи ходить досить-таки часто, мало народу, ніколи ніякої тисняви ​​немає.

Однак люди все одно звикли швидше займати вільні місця навіть в порожніх маршрутках і передавати дрібницю через людей.

Так сталося і зі мною в той день. Дочекавшись свій маршрут, я вже зібралася заходити всередину, як раптом позаду почула крик:

– Стійте! Мене почекайте!

В сторону маршрутки бігла велика жінка, розмахуючи якимось пакетом. Я посунулася, щоб вона пройшла всередину, проте незнайомка буквально змела мене в сторону і навіть не вибачилася.

Закривши на її поведінку очі, я трималася за поручень і рахувала гроші.

– Дівчино, передайте за проїзд! – Сказала жінка, смикнувши мене за рукав. Я відмовилася, так-як вона стояла за крок від водія.

– Не буду я передавати! У вас ручки, ніжки є, беріть і передавайте самі! Ми на однаковій відстані стоїмо.

– Чого резину тягнути! Передавайте! – Сказав водій, обернувшись до нас.

Жінка фиркнула в мою сторону, потім висипала копійки водієві в руку так, що велика частина монет залетіла між сидінь.

– Ви напевно не місцева, понаїхали всякі! Місцеві завжди гроші передають! – Висловилася незнайомка в мою адресу.

– А з чого я взагалі повинна гроші чиїсь передавати? Маршрутка порожня, та й до того ж я не знаю, чи все у вас зі здоров’ям в порядку! З чужих рук не беру! – Відповіла я.

– Понаїхали… – Знову пробурмотіла жінка. Всю дорогу вона свердлила мене поглядом, ніби чарувала.

Як ви вважаєте, чи правильно я поступила?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page