fbpx
життєві історії
Живемо ми з родиною у столиці, у двокімнатній квартирі. Цього літа тітка дружини і її син попросилися на час вступу Юрчика в університет пожити тимчасово у нас. Ми погодилися і сказали, щоб відчували вони себе як вдома, брали з холодильника, що забажають. Якось після роботи я побачив у холодильнику баночку йогурту, їх там стояло штук 5

Живемо мит з родиною у столиці, у двокімнатній квартирі. Цього літа тітка дружини і її син попросилися на час вступу Юрчика в університет пожити тимчасово у нас.

Ми погодилися і сказали, щоб відчували себе як вдома, брали з холодильника, що забажають. За тиждень, що вони жили у нас, ми їх годували, і крім йогурту для сина ця тітка Алевтина більше нічого не купувала з їжі, навіть тортика до чаю не принесла жодного разу.

Якось після роботи я побачив у холодильнику баночку йогурту, їх там стояло штук 5, і так захотілося, що я не можу встояти і з’їв. Тітка так обурилася, що я взяв її їжу!

На моє зауваження, що вона ж бере все, що хоче, з наших продуктів, я почу відповідь:

«Тобі що, їжі шкода? Іди тепер і купуй нам йогурт для мого Юрчика».

Довелося родичам другої половинки вказати на двері. Дружини Юлі у той момент не було вдома, але, коли вона прийшла, підтримала мене. Звичайно, ми тепер погані, адже не тільки об’їли бідного Юрасика, а й на вулицю рідню виставили. Ось так, тому обходьте нас десятою дорогою.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page