Живу я у гірському карпатському селі, де всі одне одного знають. Одружилися ми з Орисею зовсім молоді, прожили довге життя, трьох дітей виростили, у нас 6 онуків. Я побудував нам будинок трохи нижче в долині, але з роками Орися стала нестерпна і я повернувся жити до старої матері на гору.
Мене звуть Андрій, зараз мені 65 років. Живу я у гірському карпатському селі, де всі одне одного знають.
Тат народилися й виросли ще мої прадід і прабабуся, все життя прожили батьки. Я по молодості поїздив Україною і різними країнами, але жити ми вирішили з дружиною дома – у нас найкраще, таких людей, краєвидів і повітря більше немає ніде на світі.
Одружилися ми з Орисею зовсім молоді, вчилися в одному класі, покохали одне одного ще в 15 років.
Прожили ми довге життя, трьох дітей виростили, у нас 6 онуків. Багато років жили в хаті у моєї матері, яка стоїть над селом по дорозі на гору.
Орися моя з багатодітної родини, там не було шансів на допомогу від батьків, тому з часом ми самі придбали землю в нашому ж селі.
Я побудував на тій ділянці нам будинок трохи нижче в долині, переїхали ми туди коли діти підлітками були.
Все було добре, діти виросли і розлетілися, двоє в Україні, в Тернополі і Франківську, менша дочка в Польщі.
А моя Орися з роками стала просто нестерпна. Все казала що бачили вже не може ні село, ні мене, що життя проходить повз неї, а вона крім роботи нічого не знає і не бачила.
Все дорікала мені чому я не вивіз її й дітей за кордон у якусь нормальну країну, а будував цей нікому не потрібний тепер будинок.
Одного дня я не витримав і повернувся жити до старої матері на гору. Занурився в роботу, адже її в селі дуже багато – обробити землю, доглянути худобу – я маю кіз і коня, дати раду саду, допомогти матері – їй вже 87 років.
А минулого року до нас в село приїхали люди зі Сходу і Півдня України, я теж прийняв родину – жінку з чотирма дітьми. Людмила втратила чоловіка чотири роки тому, сама піднімала дітей.
Ми з нею зблизилися, нам стало добре разом, я полюбив всіх її діток, Люда сподобалась мамі, вона гарна господиня. Все дякує й досі за прихисток, за тишу, за мирне життя, яке вона й діти знайшли тут.
Вона не боїться роботи, справно порається з козами, яблуками, нашим маленьким городом. Діти у всьому допомагають, пішли в нашу школу.
Зараз моя Люда при надії пʼятим дитям від мене, але тут схаменулася Орися: не дає розлучення і вимагає щоб я повернувся.
Звичайно, я не повернусь – я тепер знову щасливий, у мене є сенс жити. Я цій віддав все – будинок, новішу машину. І хочу щоб вона нас просто не чіпала, дала спокій і розлучення.
Але як на неї вплинути? Я не знаю. Діти на моїй стороні. То може просто жити з Людою та й все? Але ж це гріх – маючи офіційну дружину, жити родиною з іншою. Як бути? Допоможіть будь ласка порадою.
Автор – Андрій К., Косівський район
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.