fbpx
життєві історії
Живу я з мамою та бабусею в маленькому районному центрі. У нас більшість людей мають свої будинки, нам пощастило, як я завжди думала, трохи менше, бо живемо ми на п’ятому поверсі багатоповерхівки, яких в місті всього шість. У моєї найкращої подруги Оленки свій двоповерховий будинок, а ще вона справжня зоозахисниця. Всі собачки та котики, які виявились безпритульними, живуть у неї. І саме це хобі стало наперекір нашій дружбі

Живу я з мамою та бабусею в маленькому районному центрі. У нас більшість людей мають свої будинки, нам пощастило, як я завжди думала, трохи менше, бо живемо ми на п’ятому поверсі багатоповерхівки, яких в місті всього шість. У моєї найкращої подруги Оленки свій двоповерховий будинок, а ще вона справжня зоозахисниця. Всі собачки та котики, які виявились безпритульними, живуть у неї. І саме це хобі стало наперекір нашій дружбі.

Я просто не розумію, чому так сталося: купила цуценя, про якого мріяла роками, і втратила при цьому подругу, з якою були нерозлучні з першого класу.

Після перегляду одного фільму, ще будучи підлітком, мене просто переклинило – хочу собачку і все. Мріяла – ось виросту, зароблю грошей, і куплю собі таку ж собачку, спритну і бешкетну.

Подруга моя. Олена, теж любила собак. Ні, не так: вона їх просто обожнювала. Вуличних, брудних, яких підбирала де тільки можна, а потім прилаштовувала.

Подібних жінок називають Зоозахисницями, тому що крім тварин вони в цьому житті не люблять більше нікого.

А ми з Оленою дружили. Ходили один до одного в гості, пили чай з тортиками, і вона самозабутньо розповідала мені про своїх підопічних.

Як поїли, під кущик сходили, погавкали, хто на що хворий тощо. Я морщилась, але вислуховувала. А потім проговорилася про те, що хочу собі собаку. Що тут почалося!

Мені почали з неймовірною силою розхвалювати всіх проживаючих на Олениному подвір’ї собак. Які вони милі, гарненькі, сюсі-пусі і так далі. Але у мене була своя МРІЯ.

Яку я незабаром і здійснила. Пошукала тиждень в інтернеті, і вибрала бажане цуценятко. Обійшовся мені Каспер в кругленьку суму – батьки були якимись там чемпіонами, та й самому Касперу пророкували кар’єру виставкового пса.

Ледве привізши додому своє біле з плямами щастя, зателефонувала подрузі і поділилася своєю радістю.

Але її не зрозуміли. Олена мовчки вислухала всі мої захоплені охи та ахи, потім коротко кинула: “Ну і підступна ж ти!”. Більше на мої дзвінки вона не відповідала.

Видалила мене з друзів у всіх соцмережах, не відчинила двері – коли я прийшла дізнатися, що ж сталося.

Трохи пізніше я сама зрозуміла – вона не пробачила мені покупки породистого щеняти, щиро сподівалася, що я розкрию свої обійми вуличному Шаріку. Але я ж мріяла не про нього, а про свого красунчика!

Тепер я не знаю що робити. Каспер виявився тямущим, відмінно піддається дресируванню, радує душу і серце – просто золотий хлопчик!

Але при цьому мені дуже сильно не вистачає подруги. Як тепер з Оленою помиритися – просто не уявляю.

Другу собаку заводити не хочу – так що варіант із взяттям у неї вуличної дворняжки не прокатує.

Із задоволенням вислухаю ваші поради як вирішити це непросте питання, раптом допоможуть повернути подругу дитинства?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page