Живуть з нами, а якщо що попросиш – ось ще, робити ремонт в тещиній хаті?
Моя єдина дочка Лізонька вийшла заміж у 19 років, зять старший за неї всього на 2 роки, тобто теж молоденький. Жити природно їм було ніде, орендувати не могли, заробляв Максим не дуже, а дочка взагалі ще вчилася.
Тому жити прийшли до нас в будинок, зять прийшов сумкою своїх речей і все, начебто так і треба. Користувався повністю всім нашим, аж до чашок, тарілок, рушників і побутової техніки.
За ті 5 років, які вони у нас живуть, не купили жодної тарілочки в будинок. Хаті вже потрібний ремонт, я кілька разів натякала здалеку, що треба б зробити ремонт, так Максим сказав:
– Ось ще, робити ремонт в тещиній хаті? Це ж не моя власність.
“А значить користуватися – вона твоя …” – подумала я.
Але найнеприємніше в цій ситуації, що Ліза теж вважає це нормальним і підтримує його, каже:
– Ну мамо, ми ж не в своїй квартирі живемо, зараз зробимо ремонт, а потім собі колись купимо, теж ремонт робити доведеться, знову гроші десь шукай.
Я навіть полагодити вже нічого зятя не прошу, просто запрошую майстра і плачу йому. Важко мені, як чоловіка не стало, думала, що Максим його частково замінить в плані чоловічих рук, але дарма сподівалася, як виявилося.
А тут якось родичі зятя, які живуть в іншому місті, запросили молодих пожити в їх порожньому будинку.
Дочка з зятем зраділи, сказали, що їх тут все одно нічого не тримає і поїхали.
Правда вже через два місяці, коли розмовляла я з ними по відео, бачила, що настрій у них не такий гарний, як був тут, у мене.
– Тепер, – каже Ліза моя, – мамо, розуміємо, як ми в тебе під крильцем жили і як ви всі проблеми побутові вирішували, а нам тепер набагато важче доводиться, я вже собі зайве плаття не куплю, тим більше ще й дитина скоро… Ти нас вже прости, якщо щось не так…
А мені все одно шкода їх, я їм досі, постійно гроші висилаю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
