fbpx
життєві історії
Зі свекрухою все життя жили душа в душу, я її поважала, завжди їздили в село їм допомагати з городом. Ніколи не думала, що дочекаюся від неї такого! Забрали ми її вже до нас, бо постаріла, свекра не стало, а наші діти виросли. Почалося для мене пекло, яке не знаю, ще скільки триватиме… Все, що садимо на городі, тепер – коту під хвіст. Їй 83, ходить – аж бігає ще, а от з головою явно не те. Або ж прикидається і робить все на зло. Чому припускаю, що прикидається? Розповідаю

Зі свекрухою все життя жили душа в душу, я її поважала, завжди їздили в село їм допомагати з городом. Ніколи не думала, що дочекаюся такого від неї! Забрали ми її вже до нас, бо постаріла, свекра не стало, а наші діти виросли. Поселили в літньому флігелі, але там є всі необхідні умова: гаряча й холодна вода, газове опалення, веранда, кухонька і дві невеличкі кімнати.

Свекруха сама сказала, що їй так навіть краще, спокійніше, не заважитимемо одне одному.

У нас приватний будинок, маємо город і садок. З нами в будинку живуть молодша дочка і зять.

В останні роки ми з чоловіком, та й молодь, захопилися садівництвом-городництвом: чоловік розвів елітні сорти винограду, малинник, персики посадив, абрикоси молоді; зять щороку робить для левади (перцю, огірків, помідорів, баклажанів) крапельний полив, тому маємо з них гарні врожаї, базарного й магазинного не купуємо, все своє.

А донька любить квіти, поробила дуже файні клумби у дворі і біля паркану на вулиці.

Я ж всім займаюся по-троху: саджаю, полю, збираю овочі-ягоди-фрукти, заготовлюю на зиму.

Але все, що садимо на городі і в саду, тепер – коту під хвіст. І все через свекруху.

Тільки сходить сонечко – вона вже в садку. Де з’явилося зелене яблучко, слива, абрикоса, виноградина – все рве зеленим і тут же їсть, або зносить до себе у флігель «на потім», де воно благополучно і пропадає-псується. Ледве встигли ми за нею трошки абрикос, вишеньок та персиків поїсти, кілька баночок закрити. Все обносить!

А з овочами – й зовсім біда. Ні огірочкам, перцю не дає вирости, ні помідорам достигнути. Все обриває зеленим, розкладає у саду на столику і пеньках, щоб «достигло», несе до себе «їсти», складає на веранді на столі, якщо вже не вміщається – на підлозі, що не зайдеш. Наносить в нашу веранду – «допомагає», будь вона неладна. Те саме – з баклажанами… Добре, хоч моркву й буряки не вириває поки, не додумалася.

Їй 83, ходить – аж бігає ще, а от з головою явно не те. Або ж прикидається і робить все на зло. Чому припускаю, що прикидається? Розповідаю.

Сто разів їй говорили, і я, і чоловік, просили не чіпати зелені фрукти-овочі, дати їм дозріти. Робить вигляд ображеної, невинної:

– Я ж вам допомагаю, ви ж он всі на роботах зайняті.

Говорю:

– Мамо, ви ж, коли ми вас забирали, обіцяли допомагати прополоти, підгорнути, а не обривати зелене і псувати урожай!

Відповідає:

– Та хіба то я? Що ви вигадали? То все отой Вікин хлопець (Віка – дочка, а «хлопець» – зять Денис) рве і зносить все, паскудник. Я виходжу – а він вже обриває!

Ми пояснюємо їй: Денис поливає, підгортає, а ви – робите шкоду.

Плаче, йде, говорить, що раз ми на неї наговорюємо – вона більше ні ногою в сад.

Сходить сонечко – і свекруха за своє.

Вчора сказала їй, що зимою борщу їй носити не буду (вона вже сама собі не готує, ми повністю її годуємо), бо не буде томату через те, що вона рве зелені помідори, а з них томату не звариш.

Вона зробила розпач на обличчі, бо дуже любить борщ. Я веду далі, показуючи їй два плоди:

– Оце, мамо, стиглий помідорчик, який потрібен для томату, а оце – показую зелений, – той, який ви зірвали зеленим і тепер його тільки викинути.

Відповідає, показуючи на стиглий червоний томат:

– Це – переспіле «гамнюччя», а цей – вказує на зелений – достигне на сонечку і стане, як треба.

Не вірю, я що вона чогось не розуміє. Просто їй чомусь це хочеться робити, от і прикидається. Чому я ще так думаю?

Хто б не прийшов до нас з родичів, навіть далеких – вона всіх впізнає. Всіх знає, сама про них розповідає потім, що і в кого в житті було, про що вона раніше від нас чи від них чула. А тут в неї – провали у пам’яті: сьогодні обіцяє такого не робити, а на завтра – все спочатку: де ж там ще що не достигло?

Не знаю, кільки триватиме це пекло…

Автор – Олена К.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook