Зібралася Орися в місто їхати. До дев’ятнадцяти років жила з батьками в селі, і тут раптом вирішила, що корів доїти – не її це справа.
А було це в 70-х роках минулого століття. Батько в Орисі суворий був, ну, а мати, хоч і добра жінка, але чоловіка в усьому слухалася.
Тупнув батько ногою:
– Нічого по містах роз’їжджати, хвостом там крутити, за сільського хлопця заміж виходь і крапка.
Орися в сльози. Впросила все ж батька відпустити її. Зібралася і наступного дня в райцентр на автобусі поїхала, обіцяючи батькам написати, як влаштується. У райцентрі квитків на залізничній станції на поїзд не виявилося.
Стало прикро дівчині: додому повертатися не хотілося. І раптом бачить хлопчина на москвичі під’їхав, дивиться на Орисю. А вона валізу в руках тримає. Змовилися, що за недорого до міста її довезе. А відстань майже двісті кілометрів. Але водій погодився.
По дорозі базікали, сміялися. А в місті став Микола, так водія звали, запропонував Орисі зустрітися, хотів навіть до неї через тиждень в місто приїхати. Але Орисю сільські хлопці не цікавили, вона впевнена була, що заміж вийде за міського. І, можна сказати, що так все і складалося.
Влаштувалася Орися на трикотажну фабрику, жити стала в гуртожитку, з дівчатами на танці бігала. Там і познайомилася з Геннадієм. Хлопець з освітою, ввічливий. Почав він до Орисі залицятися: квіти дарувати, цукерки в кульках приносити, в кіно водити.
І Орися закохалася в Геннадія до безпам’ятства. Ні про що і ні про кого думати не могла. Сільська чорнобрива дівчина з русою косою полюбила Геннадія всім серцем. Незабаром познайомив він Орисю зі своєю матір’ю. Почали про весілля розмовляти.
Майбутній свекрусі Орися сподобалася, і вона схвалила вибір сина. Галка від радості як на крилах літала.
Повідомила батькам, що заміж виходить, а у відповідь отримала лист з дому. Батько суворо наказав приїхати додому з нареченим – на оглядини, так би мовити.
«Інакше, – написав він, – весілля не буде».
Словом, зібралися Орися з Геннадієм їхати в село, щоб все як у старовину було: знайомство, сватання.
Взяла Орися на роботі невелику відпустку і вже речі в гуртожитку збирала, як відчинилися двері в кімнаті з’явилася дівчина, а точніше сказати дама: в елегантному костюмі і капелюшку. Даму звали Анжела.
Познайомившись з Орисею, Анжела з порога оголосила, що весілля не буде, що Орися і Геннадій абсолютно не пара. І що вона, Анжела, і є наречена Геннадія, – в сварці вони були цей час, а тепер помирилися.
Приголомшила Анжела Орисю своєю появою і новиною, розвернулася і пішла. Орися, кинувши збирати речі, побігла додому до Гени. Але вдома його не застала.
Тоді вона розповіла все матері Геннадія, і жінка відразу зрозуміла, що син її знову помирився з Анжелою. Мати щиро хотіла в невістки Орисю, – Анжела їй не подобалася, та до того ж старша заГеннадія на сім років.
Але вплинути на сина жінка не могла. В той день так і не побачилася Орися з нареченим, а ввечері у них були квитки на поїзд.
Орися до останньої хвилини стояла на пероні. І вже коли в тамбур зайшла, побачила, як біжить Геннадій, він тільки і встиг крикнути їй:
– Вибач, нічого не вийде, іншу люблю!
До своєї станції Орися їхала в сльозах. Вдома на неї чекали батьки разом з нареченим. Що їм сказати і як тепер в очі батькові і матері дивитися? Та й сільські, напевно, знають вже про весілля.
Вийшла Орисчя на своїй станції, озирнулася навколо: автобуса немає, сказали, що зламався. Попленталася вона до лавки, присіла і заплакала. І раптом під’їжджає знайома машина, а в ній Коля.
– Знову в місто тебе везти, чи що?
– Ні, тепер додому, в село, – схлипнувши, відповіла дівчина.
По дорозі розповіла Орися добродушному Миколі про знайомство з нареченим, що ось так прикро зірвалося, поскаржилася, що не знає, як тепер викручуватися буде.
А Микола, недовго думаючи, запропонував свою кандидатуру, тобто згоден він нареченим побути.
– Та як же так можна? – Злякалася Орися. – У тебе і ім’я інше. І що батьки твої скажуть?
– Скажемо, що за паспортом Микола, а друзі Генкою звуть, – так їм подобається. Ну, а мати моя нічого не скаже, – це ж тимчасово, щоб тебе виручити. Познайомлюся з твоїми батьками, ти в місто поїдеш, ніби зі мною, а через місяць напишеш, що посварилися ви і розбіглися.
Побоювалася Орися гніву батька, але погодилася, щоб Коля кілька днів її нареченим побув.
Приїхали в село. Батьки раді, дочку з майбутнім зятем за стіл ведуть, пригощають. Тут і інші родичі підійшли, вітають з майбутнім весіллям. У розпал веселощів припленталася старенька сусідка баба Проня. Їй теж чарку налили: вона і рада. Випила, закусила, пісню затягла, а потім візьми і крикни:
– Гірко!
Орися з Миколою остовпіли, – щодо поцілунків у них домовленості не було.
Коля ніби як і не проти, а Орися сахається від нього в бік. Але баба Проня не вгамовується:
– Гірко ж, вашу матусю! Чого не цілуєтеся?
– Та й, правда! – Сказав батько. – Майже вже чоловік і дружина, поцілуйтеся, уважте гостей.
Нічого не вдієш: Орися з Миколою встали і спробували виконати замовлення, але вийшло, що Коля ткнувся в щоку Орисі, – на тому і закінчився поцілунок.
І тут баба Проня, яка уважно стежила за всім, знову як закричить:
– А зять несправжній! Хіба наречений з нареченою так цілуються?
Орися почервоніла, Микола зніяковів.
– Соромляться вони, – сказала Оррисина мати.
Незабаром гості розійшлися. І тут Орисин батьки сіли навпроти молодих і попросив розповісти всю правду.
Орися розплакалася, зізналася, що міський наречений покинув її і що довелося піти на обман.
– А немає ніякого обману! – Твердо сказав Микола. – Я хоч зараз з орисею готовий одружитися! Люба вона мені, хоч і бачуся з нею вдруге за все життя. Але в душі я її чекав!
Батько хотів дочці прочуханку зробити, але мати заступилася. Та й Микола на своєму стояв:
– Хочу на Орисі одружитися і все. І тут таки Орисі пропозицію зробив.
Щодо весілля поспішати не стали, але вирішили, що зустрічатися будуть і почуття свої перевірять. Після цього поїхала Орися знову в місто. Тільки недовго вона там жила. Коля щотижня приїжджав, і скоро поїхала Орися з ним до рідного райцентру.
Словом, справили весілля; живуть уже сорок років разом. А їхня дочка Ксеня – подружка моя. І щоразу, коли приїжджаю до них в гості, захоплююся цією парою – красивою, дружною, безжурною. Досі вони живуть в любові та злагоді. Отже, зять справжнім виявився! Справжнісіньким!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
