Вийшла я заміж 17 років тому по великій любові за однокурсника. Одружилися. Почали жити в передмісті в старому невеличкому будиночку, який чоловікові у спадок від бабусі лишився. З самого початку ми мріяли, що добудуємо до нього ще кімнат, зробимо сучасний ремонт, облагородимо ділянку біля будиночку.
Та роки йшли, народився син, а грошей ні на що не вистачало, порпалися, як кури в просі у злиднях… Батьки ні його, ні мої нам майже не допомагали, бо, по-перше, живуть в інших містах, а по-друге, виховували-піднімали молодших дітей.
Коли я вийшла з декрету, змінила чимало робіт, бо шукала ту саму, яка б принесла бажаний прибуток.
Чоловік же як влаштувався після університету по знайомству в пенсійний фонд, так і залишився там на багато років.
Тільки з часом я зрозуміла, що чоловік мій з тих, хто не рухається вперед, хто пасує перед змінами і вдовольняється тим, що має. При цьому він також хотів більш заможного життя!
Я його «пиляла» спочатку, спонукаючи рухатися вперед, прагнути більшого, шукати щось краще, але він ображався, ми сварилися, але він не так само нічого не робив. Тому я поступово перестала на нього тиснути, щоб не псувати стосунки.
А потім, коли малому нашому виповнилося 5 рочків, я влаштувалася, спочатку секретарем, в будівельну фірму, де й працюю досі.
Романтичні відносини з шефом почалися через рік моєї роботи. Ми з Ігорем обоє не були повністю щасливі в родинах. Обом чогось бракувало, але розлучатися ми не хотіли. Бо дітки були малі, та й любили ми своїх супутників, Ігор – дружину, я – Максима, по-своєму, але любили…
Багато років наших зустрічей принесли для мене гарні плоди. Фірма Ігоря скоро стала дуже успішною, а я в ній – провідним спеціалістом, її обличчям, можна сказити. Зарплата моя рік від року росла, даючи нам з чоловіком певні можливості.
Як і мріяли, ми добудували дім, зробили в ньому дорогий ремонт, а ще відпочивали кілька разів на рік на закордонних курортах. Син вступив до престижного університету, а ми йому квартиру на майбутнє в новобудові купили.
Всім цим я зобов’язана шефу, а не чоловікові…
І ось все рухнуло.
Півроку тому до нас прийшла нова співробітниця. Виявляється, вона запала на Ігоря, а він дав їй різку відсіч. Вона звільнилася і вирішила знайти на нього компромат, почала за ним стежити і вислідкувала нас, зробила знімки. Уявляєте, яка то для неї була радість!
Спочатку вона вирішила виключити з гри мене, і інформація попала до Максима. Вже потім Ігор зміг з нею домовитися, чимось там пригрозити, і до його дружини нічого не дійшло. Моя ж родина зруйнована.
Максим зібрав речі й пішов, поки я була на роботі. Повернулася в пустий дім. І все через що? Тому що дізнався, як ми будинок добудували, ремонт зробили, однокімнатну квартиру купили в новобудові синові…
Мій багаторічний зв’язок з шефом зробив нас заможними, подарував стабільність.
Робота чоловіка держслужбовцем в пенсійному фонді не могла все це забезпечити, як він не розуміє?..
Але я не пропаду. Не можу сказати, що досі кохаю М аксима, адже повага до нього давно зникла. А ще я зрозуміла, що не хочу продовжувати стосунки і з Ігорем, хоч він і наполягає на цьому, говорить, що нічого не змінилося. Та я виросла і з цих відносин, відчуваю це. Взагалі, хочу змінити роботу, і скоро це неодмінно зроблю.
Що мені зараз треба – так це побути якийсь час наодинці з собою, розібратися в собі, зрозуміти, в який бік рухатися далі. Мені в цьому дуже допомагає подруга-психолог.
А тій дамі – їй я навіть десь в глибині душі вдячна, бо я за багато років таки втомилася від подвійного життя.
Але в той же час я впевнена, що це їй просто так не зійде, все має свої наслідки. Їх маю зараз я, матиме й вона у свій час.
Наступного тижня їду з подругами на тиждень відновлюватися в Карпати.
Якось воно, та буде.
Автор – Олена К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без згоди автора суворо заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
