fbpx
життєві історії
Знайомтеся: це наш будинок у передмісті, інша його назва –  санаторій моєї свекрухи Тамари Іванівни. Так-так, вона їздить до нас саме як в санаторій. І я вирішила покласти цьому край, ну скільки можна. Але по-порядку

Знайомтеся: це наш будинок у передмісті, інша його назва –  санаторій моєї свекрухи Тамари Іванівни. Так-так, вона їздить до нас саме як в санаторій. І я вирішила покласти цьому край, ну скільки можна!

Я не розумію, за що мені все це, чому люди бувають такими нетактовними. Я, звичайно, розумію, що нахабство – це друге щастя, але не до такої ж міри! Моя свекруха просто намагається мене зжити.

Я щиро одноразово намагалася все вирішити мирно, спокійно, але це не дає ніяких результатів, відчуваю, що скоро просто не витримаю.

Але по-порядку.

Після весілля нам довелося з чоловіком жити у його матері. Я думала не витримаю, все лежало на моїх плечах.

Я робила абсолютно все по дому, а свекруха тільки ходила і вказівки роздавала, а сама тільки й робила, що відпочивала, з ранку як встане телевізор дивиться, потім трохи прогуляється і знову на дивані лежить серіали свої дивиться. Пенсія у неї держлужбовсця не маленька. От і може собі дозволити валятися і гуляти.

А я, крім того, що працювала, мала ще й вдома прибирання зробити і поїсти на всю сім’ю приготувати. Я все це терпіла, діватися нікуди було, адже ми жили на її території і йти нам не куди було. Так ми прожили близько двох років.

А потім чоловікові запропонували нову посаду, більш оплачувану і перспективну, але потрібно було їхати в інше місто. Ми, навіть не роздумуючи переїхали, і вийшло так, що поїхали ми від свекрухи аж за 200 кілометрів.

Коли ми переїхали, я була щаслива, що, нарешті, поживу спокійно, але ні, зарано я зраділа. І все б у нас було чудово, якби до нас в гості не почала приїжджати Тамара Іванівна. А робить вона це регулярно.

Вперше вона до нас приїхала, привезла нашого сина, який гостював на канікулах у неї. Гостювала вона у нас кілька днів, особливих проблем не виникло. Чоловік її розважав, катав по місту, показував визначні пам’ятки.

Так було 3 дні, потім мама Андрія поїхала. І все б нічого, так вона стала нас відвідувати часто! Наступного разу вона вже приїхала на два тижні. І моя панщина почалася по новій.

Тамару Іванівну мало хвилював той факт, що у мене двоє дітей, молодшому з яких нещодавно виповнилося 2 роки. Вона знову стала наді мною командувати і  приїжджає до нас як в санаторій відпочивати.

Я цілими днями торчу біля плити, та ще й за дитиною треба дивитися і в будинку прибирання робити. Адже у нас власний будиночок у передмісті, який ми взяли в іпотеку. А мама чоловіка ні, щоб допомогти, так тільки навпаки ще більше додає мені турбот і клопотів. Тепер мені треба не тільки за родиною доглядати, так ще і їй догоджати.

А вона знову цілими днями тільки на дивані лежить і вказівки роздає. Я відчуваю себе попелюшкою, яка зобов’язана за всіма ходити. Я, звичайно, можу зрозуміти, що вона приїжджає до нас відпочити, але не до такої ж міри!

Можна ж хоч трохи і допомогти мені з господарством. Та я багато і не прошу, можна ж хоч онуком позайматися. Словом, такі її візити стали стабільними, і завжди одне і теж.

Я пробувала з чоловіком поговорити, в надії, що хоч може він якось вплине на свою маму. Але і це не допомогло, тепер вона при ньому дбайлива мати і бабуся, а як тільки він йде на роботу – все починається знову.

Так тепер вона ще й чіплятися до мее почала. То я ​​не смачно приготую, то в будинку у мене брудно, то за дитиною не правильно доглядаю. Словом, я вже не витримую.

І є ж у світі і нормальні бабусі, які приїжджають пирогів напекти і готують різну смакоту, але от тільки не моя свекруха. Вона вважає, що в домі господиня я, а вона тільки в гості приїхала, ось я і маю, за її словами, все сама і робити. Не гоже, каже тамара Іванівна, гостей працювати змушувати, а вона нібито гостя, а не бабуся, яка приїжджає до онуків і рідного сина.

Я вирішила, що у наступний її візит я їй все висловлю, поставлю її на місце. І нічого більше робити за її наказами не буду. Нехай сама собі каву робить і омлети смажить!

Просто я вже не можу так, втомилася, а там будь, що буде, все одно гірше, ніж зара,  вже не можливо. Цікаво, чи підтримає мене чоловік?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page