Заміж виходити в 35 років я не планувала. За плечима – 2 розлучення. Але коли мій колега Олег запропонував сходити в кіно на гучний фільм, відмовлятися я не стала. Нудно сидіти вдома на самоті.
Ми з’їздили в кінотеатр, Олег запропонував зайти в кафе. Ми почали стабільно вибиратися абикуди на вихідні. Через 2 місяці він, буденним голосом, запропонував з’їхатися. Ні зізнань у любові, ні подарунків і квітів. Та й чи потрібні вони в нашому віці?
Я задала питання:
– У кого ми будемо жити? У тебе?”
– Можемо і в мене, тільки я квартиру знімаю»
Повисла пауза.
– Ні, ти не подумай нічого поганого. Я не альфонс. У селі в мене будинок, 20 соток землі.
– Зрозуміло. Ну ладно, перебирайся до мене, – відповіла я. І ми стали жити разом.
Все було добре, мені нема на що скаржитися. Олег виявився турботливим, ніжним чоловіком. Він возив мене на роботу на машині, ввечері ми заїжджали в супермаркет, закуповувалися продуктами, їхали додому готувати. Дивились фільм. Мріяли про те, куди поїдемо влітку.
Якось ми сиділи за столом, їли макарони. І Олег запропонував розписатися. Аргументів для відмови я не знайшла. Ми і так живемо разом. А так хоч законний чоловік буде, не соромно перед подругами. Одружилися.
Я часом собі питання задавала – Чи то той чоловік? Чи не поспішила я поставити на собі хрест в 35 років? Хотілося емоцій, напруження пристрастей, в ейфорії побути трохи. А не так – прісно, буденно. Наче ми 30 років у шлюбі. А, може так навіть і краще?
Через рік Олег мовчки зібрав речі і пішов. Зловила себе на думці, що падати на коліна і тримати його за штанину зі словами: «Не йди від мене» – мені не хочеться. Але що це означає? У нього хтось з’явився?
Я, оговтавшись від потрясіння, зателефонувала йому.
– Так, я живу з іншою жінкою. Нам треба на розлучення подати!- відповів чоловік.
– Окей! – відповіла я байдуже, хоча в грудях клекотіла образа.
Трохи пізніше я дізналася, з ким він живе, дівчина сама звичайна, нічого особливого.
Але істина мені відкрилася, причому несподівано. Я розбирала шафу і в глибині побачила товстий записник з коричневою обкладинкою. Розкрила на середині, побачила почерк Олега. Цікаво, про що він писав? Поклала книгу на тумбочку, потрохи буду вивчити.
Позначки я розбирала насилу. Скорочення були мені не зрозумілі. Був і блок з прізвищами та іменами дівчат, їх номери телефонів. Іноді Олег записував детальну інформацію – адресу, місце роботи батьків, їх марки автомобілів. Були і цифри, суми, зазначені в гривнях і доларах.
Хто ці люди? Він у них займав? Вони займали у нього?
Я взяла в руки свій смартфон і зателефонувала за кількома номерами. Кілька жінок відмовилися розмовляти, кинули трубку. Двох я розговорила та й вони самі опинилися досить балакучими.
Що я дізналася? Олег – формений альфонс. Він живе за рахунок жінок. Займає у них гроші, не віддає. Живе на їх житловій площі, а свою квартиру в цей час здає. Будинок в селі, він давно продав.
Мабуть, Олег знайшов більш вигідну пасію і пішов до неї. Дивно, мені ще можна сказати пощастило. Олег у мене грошей не займав. Та й не пропало з дому нічого.
Я згадала, що він дарував мені сережки золоті на день народження. Полізла в шафу. Коробочки, в якій сережки зберігалися, я не виявила. Він забрав її з собою.
Ну і нехай! Легко відбулася!
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
