– Знала б чим обернеться, ні за що б до сина не поїхала жити! – зітхає сімдесятилітня Марія Олександрівна, – вже як тоді він мене вмовляв, мамо їдь до нас жити, тут в квартирі і кімната у тебе буде, і магазини все під боком – намалював мені рай, а на ділі то що…
Марія Олександрівна майже все своє життя прожила в невеликому селі. Після школи вибирати, куди вступати не довелося, батько – директор тієї ж самої школи, де вона вчилася, сказав їй тоді: «Поїдеш в місто, в педагогічний – потім до нас учителем підеш…»
Так і пропрацювала цілих 35 років Марія Олександрівна учителем математики в сільській школі. З чоловіком вони виховали двох дітей – сина Андрія та доньку Любу. Чоловік її, шкода рано не стало.
Але і дітьми він встиг позайматесь: Андрія навчив водити свій старенький жигуль, а з Любою по гриби та по ягоди часто вони в ліс йшли, як прийдуть відразу кошик в коридор ставить і каже дружині: «Марія, ти подивися, дочка вся в тебе – стільки грибів набрала, я грибник і то в відстаючих!»
Коли Андрій якраз повинен був поступати в інститут. Ох і не легка це був час. Скільки тоді працювати довелося турботливої матері понаднормово репетитором і в містах – для продажу картоплі по селу, щоб відправити сина в місто.
Хоча Марія Олександрівна підштовхла сина в навчанні як могла, він з великими труднощами поступив в енергетичний інститут. Закінчивши ВУЗ, влаштувався працювати на теплоелектростанцію, де і працює по даний момент.
Довгий час він знімав квартиру в столиці, поки років п’ять назад не одружився і разом з дружиною вони взяли невелику однушку в іпотеку.
Дружина його, Уляна, виявилася дівчиною м’яко кажучи ледачою і якби не її гарненьке карооке личко з кирпатим носиком, то навряд чи на такий характер взагалі хтось клюнув. Але Андрій став для неї чоловіком, і її проблеми з лінню, стали загальними:
– Сьогодні ти йдеш за продуктами, – розвалившись на дивані з журналом про закордонні подорожі, повідомила прийшовши з роботи Андрію його дружина, – я так втомилася…
– Як ти стомитися могла, якщо весь день вдома була? – запитав здивований Андрій.
І дружина починала виливати свою душу про те, що на вулиці погода погана, багато машин, з вікна вид депресивний, і щось ще в цьому роді.
До заміжжя вона працювала візажистом, а коли з’явився чоловік, то і працювати не довелося – грошики то додому він приносить і навіть на кишенькові витрати дає – по салонах краси шлятися і торговим центрам.
Зате яка дріб’язкова у неї натура була – всі гроші, що чоловік заробляв вона перевіряла до копійки і смски, що приходять з зарплатою на телефон звіряла – чи нічого від неї не приховав…
Так адже і жили вони, поки одного разу суботнім ранком на телефоні Андрія не пролунав дзвінок від сестри Люби: «Мама сьогодні за водою до колодязя пішла і впала – пліч пошкодила собі. Підозра на перелом. Сподіваюся обійдеться…».
Син тоді стривожився і в кваплять запропонував сестрі: «А давай її сюди, до нас! У нас тут зручності все в квартирі – ходити на вулицю не треба. Їй на старості років зручніше буде».
Поговорив він з сестрою, трубку поклав, а дружина на нього потім як зашипить: «Ти чого отетерів, такі речі без моєї участі вирішувати?! Я, що з твоєю матір’ю жити буду?!».
Заспокоїв він тоді дружину, хоч і не відразу. Сказав, що це ненадовго. А в якості вигоди, так як його дружина тільки і заради вигоди і живе, запропонував їй мати прописати, щоб пенсія йшла підвищена: «І гроші нам на місяць вона якраз давати буде».
Приїхала нічого не підозрюючи Марія Олександрівна до сина. Невістка її зустріла холодно, провівши на кухню і показуючи на невеликий диванчик в кутку: «Ось тут ви і будете спати». Марія Олександрівна тоді знизала плечима і подумавши, сказала: «Не сільський тут у вас побут, але і так нормально буде».
Так і жили перший час. Син з дружиною в кімнаті, мати на кухні. Пироги їм пекла свої козирні – з картоплею і куркою слойками в перемішку, булочки смачні. Тільки в духовку поставить, невістка відразу біжить: «Я ж вас просила мені сказати, що готує будете, а то зламаєте плиту ненароком, техніка дорога!».
Але Марію Олександрівну так просто не образити. Все одно наготує своїх ласощів. А коли не готує, візьме буває просто булку хліба в магазині, відкусить, понюхає і тихенько промовить: «Ні, хліб це не справжній…».
Коли Уляна дізналася, що з пенсією у свекрухи не вийде, вона була просто в сказі: «Андрій, я тобі казала, ні до чого хорошого це не призведе! Мати твоя кухню займає, а нам вигоди з цього ніякої! Тільки проблеми! І нам грошей теж з неї немає! »
Андрій заспокоював дружину, але та все ж наполягла, щоб вони разом підійшли до свекрухи і попросили її сплачувати певну суму за місяць з її невеликою десятитисячної пенсії. Марія Олександрівна тоді розвела руками: «Я думала, що ти мене Андрюш так покликав жити, що про стару матір подбати вирішив, а ти он як…».
Коли вони закінчили розмову, Марія Олександрівна тихенько зібралася, поклала на кухонний стіл гроші з запискою. Взяла свою стару пошарпану сумку і вийшла в двері геть…
У село вона дісталася вже за північ. Здивована Люба зустріла її на порозі та коли дізналася про цю історію з грошима заплакала обіймаючи матір: «Як міг брат так вчинити з тобою, мамо!»
Більше тебе туди не відпущу. Постелила їй в кімнаті, де завжди спала Марія Олександрівна. І поцілував її перед сном Люба пішла спати в свою кімнату…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
