– Знаєш, колись я дуже любила одного хлопця… Я дивилася на нього як заворожена і не могла відвести погляд…
– Закохалася?
– Закохалася… Він був високим і красивим, таким таємничим, дотепним, веселим, добрим і ласкавим…
– Я не розумію, до чого ти це говориш?
– Так ось, дивлюся на тебе, згадую… Схожий був на тебе чимось…
– Чим?
– Зовні схожий, внутрішньо трохи…
– Любила його?
– Любила.
– А зараз?
– Теж кохаю.
– А що з ним трапилося?
– Не знаю… Ми якось з ним каву пили взимку на лавочці. Я ще пам’ятаю, він в цей день собі джинси купив.
– Так? Холодно було?
– Дуже. Але там же він був. Знаєш, він мені навіть колись вірш присвятив. Надіслав мені на телефон…
– Гарний?
– Шалено…
– Ти його зберегла?
– Ні, вже його немає… на старому телефоні був збережений. Адже те давно вже було…
– А ти йому вірші писала?
– Так, написала один вірш.
– Красивий?
– Я старалася.
– Красивий…
– А ти його зберіг?
– Ні… Теж ні…
– Як і нас…
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, gmichailov.livejournal.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!