Оце я дожилася!
– Знаєш, люба, якщо ти так і не навчишся за місяць бути ідеальною гостподинею, я попрошу приїхати до нас мою маму, і вже тоді ти точно опануєш мистецтво берегині домашнього затишку і хорошої дружини й хазяйки! Бо поки що тобі це не відомо, чому тільки тебе твоя мати вчила, – заявив мені чоловік Тарас і вийшов з кухні, гримнувши дверима. Я так і присіла на стілець. Ще не вистачало!
Чоловік мені недавно заявив, що я недостатньо хороша господиня. І що якщо я найближчим часом не виправлюся, то він попросить приїхати свою маму, Ольгу Вадимівну. Такого повороту подій я не очікувала. Два роки живемо з чоловіком, а він, виявляється, мамин синочок.
Ми, як я вже сказала, одружені з Тарасом два роки, а до цього ще стільки ж зустрічалися, але разом почали жити тільки після весілля. Тут немає ніякої етичної підоснови, просто так склалися обставини.
Весь час нашого знайомства і зустрічання Тарас здавався мені розважливим дорослим чоловіком, який не буде тягнутися назад до матусі. Це було одним з важливих критеріїв, адже до цього у мене вже був досвід стосунків з маминим синочком, нічого доброго з того не вийшло.
Відразу скажу, господарство не моя сильна сторона. Я можу спокійно пройти повз незаправленого ліжка, залишить посуд в раковині на ранок і замість прибирання на вихідних сходити кудись розважитися і відпочити. Ні, вдома у нас не хлів, як ви могли б подумати. Я прибираю, перу, готую, але без фанатизму.
Для себе я вирішила, що не буду горбатитися на ниві домашні справи, як це робила моя мама. Так, у нас вдома була ідеальна чистота, вона щодня готувала, ще й працювала. І що в результаті? До своїх п’ятдесяти вона виглядає виснаженою бабкою, яка кращі роки життя витратила на прибирання і готування. Батькові це, до речі, абсолютно не завадило п’ять років тому піти до молодої дівчини.
Ось тому я прибираю під настрій, готую на кілька днів вперед і намагаюся взяти від життя максимум, поки є сили, бажання і можливості. Сидіти вдома і натирати по третьому колу столові прилади або пилососити неіснуючий пил буду в старості, або не буду взагалі.
І мені здавалося, що такий підхід до життя влаштовує і мого чоловіка, принаймні, я ділилася з ним своїмсвітобаченням і, здавалося, Тараз розділяв його зі мною. Раніше я не помічала за ним посиленої тяги до ідеальної чистоти або невдоволення з приводу вчорашнього супу. Однак ось уже півроку я вислуховую закиди, що господиня я ніяка і він втомився жити в таких умовах.
Спочатку Тарас просто наче ненароком кидав, що втомився два дні поспіль харчуватися одним і тим самим, потім були претензії щодо непопрасованого вчасно одягу, а там і до прибирання дійшли. Сварки все набирали обертів, стаючи завзятішими.
– Я думав, що ти з часом втягнешся і станеш нормальною господинею, а до тебе так нічого і не дійшло, – заявив мені чоловік на моє запитання: як це так, раніше нормально жив, а тут раптово почав обурюватися з цього приводу.
– Удома повинно бути чисто, їжа має бути свіжою щодня, в квартирі мусить бути затишок – невже це так складно?!
– Складно. Тому що в добі всього 24 години і я не хочу їх всі витрачати, борсаючись по квартирі від плити до пралки. Ти ще не забувай, що я працюю. Якщо я ще і всі твої примхи буду виконувати, то жити буде зовсім ніколи.
– Ти навіть не пробувала! Моя мама якось прекрасно все встигала. А якщо ти зараз не справляєшся, то що буде, коли діти підуть?
Ця розмова виникала кілька разів і постійного невдоволення ставало все більше по обидва боки. Перший час я злилася, тому що думала, що знаю чоловіка, а тут таке. Потім я намагалася знайти компроміс – добре, дорогий, давай наймати послуги клінінгу, а готувати будемо по черзі. Але і такий варіант Тарасу не підійшов – у нього є дружина, чому він повинен терпіти якихось сторонніх людей вдома. А потім я опустила руки і просто огризалася на його дорікання, сподіваючись, що скоро його помутніння пройде.
Нещодавно ж Тарас перевершив сам себе. Він заявив, що раз у мене не виходить все поєднувати і я не вмію вести будинок, то він попросить приїхати до нас пожити свою маму, мою свекруху Ольгу Вадимівну. Так би мовити, для дачі мені майстер-класів.
Тут я вже не стерпіла. Свекруха я на дух не переношу, оскільки вона завжди в “білому пальто” – все знає, вміє, просто людина-пароплав. Спілкування з нею мені вистачає по телефону, а вже жити з нею під одним дахом і поготів не буду!
– Якщо ти не хочеш, щоб мама приїжджала і вчила тебе, то сама постарайся і зроби все нормально. Це не так складно, як тобі здається. Я готовий потерпіти місяць. Даю тобі цей термін, аби ти всьому навчилася.
Він готовий потерпіти! У мене з очей впали шори – люблячий чоловік ніколи такого не сказав би. Сам би впрягся в господарство, запропонував якісь варіанти, а не заганяв свою дружину і кохану жінку у глухий кут, тюкаючи вічними причіпками.
Не буду я терпіти і чекати місяць. Наступного тижня перенесу речі до батьків і подам на розлучення. А там нехай його мама забирає дорогоцінне чадо, гладить йому шкарпетки, годує першим, другим і компотом, протирає всюди пил по сто разів на день. Я своє життя на це витрачати не хочу.
В голові одна думка – добре, що не встигли народити дітей! Ось такий у мене зате буде досвід на майбутнє, і втретє я на ці грабельки уже не наступлю. Краще жити вже самій і для себе, ніж витрати життя на миття посуду і виварювання простирадл і зрештою залишитися все одно самій. як оце моя мама.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
