Коли Олег зробив мені пропозицію, я не знала, радіти чи засмучуватися. Відключила телефон, налила собі келих вuна і почала згадувати, як ми жили останні три роки.
Наші відносини складно було назвати ідеальними. Але вже звикли якось. Будували спільний побут, пару раз в тиждень дозволяли собі похід в ресторан, кіно або боулінг. Я заробляла більше, але не набагато. Олег, як він говорив, “розумно” контролював наші витрати, тому більшу частину зарплати я віддавала в сімейну касу. Іноді звідти самим загадковим чином зникали досить великі суми. Але я ніколи не питала Олега, де гроші. Боялася образити.
На день народження і інші свята Олег справно купував мені квіти і дарував не дуже дорогі подарунки. Два рази на рік ми їздили на море або погуляти в Європу.
Так, так всі живуть, – вирішила я. І послала благовірному смс зі словом “так”.
Олег повернувся додому під ранок. Мабуть, його образило те, що після питання “чи станеш ти моєю дружиною”, я взяла паузу.
Через кілька днів, коли я змирилася зі швидким весіллям, а Олег перестав робити з себе приниженого і ображеного, ми почали обговорювати торжество.
Я не хотіла пишне весілля. Краще підготувати затишні посиденьки з найближчими. Шкода тільки, що на коло найближчих ми з Олегом дивилися абсолютно по-різному.
– Не здумай запрошувати своїх подруг! – відразу ж заявив Олег.
– Чому? – Звичайно, я знала, що відносини між Олегом і моїми подружками злегка натягнуті. Тільки ось дівчатка тактовно мовчать, а Олег не упускає можливості, щоб почати голосити на тему: “як ти з ними живеш”.
– Не хочу, щоб вони були на моєму весіллі. Навіщо вони взагалі тобі? Такі тупі. Чи і ти така ж? Правду ж кажуть, в курнику діаманта не знайдеш!
Я пішла з дому. Говорити з нареченим бажання точно не було.
З неба падали великі пластівці снігу. Дуже швидко я замерзла. Ноги нили, за робочий день довелося набігатися. Я подзвонила Діанці. З нею ми дружили ще зі школи. І її чомусь Олег особливо не любив.
– Можна до тебе приїхати? Прямо зараз.
– Звичайно приїжджай, – зраділа Діанка. – Я якраз пиріжки з малиною печу.
Побачивши, в якому я стан, Діанка покликала і інших дівчаток. Як я ж люблю наші посиденьки. Вони можуть витягнути з будь-якого, навіть з самого темного смутку.
– Знаєш, ми ж бачили, який він, – сказала Оля, – але ти виглядала такою щасливою, що втручатися не хотілося.
Раптом у мене як пелена з очей впала. Я побачила наше життя зовсім у іншому світлі: як я взагалі могла вірити цій людині?
В ту ніч Олег ще раз подзвонив мені.
– Ну що ти? Знову зі своїми подружками? – По голосу було зрозуміло, що Олег після святкування. – Так і знав, що не варто мені з тобою зв’язуватися. – Він закашлявся. – Але ти ж моя наречена. Повертайся додому. Я чекаю. Чуєш, чекаю?
Я відключила телефон. І викинула каблучку у вікно. Нехай її засипле снігом і до весни ніхто не знайде.
Краще бути однією, ніж з таким кoзлом.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
