fbpx

Знову мені в неділю Галина Володимирівна свадьбу онуків навела на обід. А ще й мій день народження! А в мене голубців і котлет немає, тільки борщ, та й той пісний, і салат з капусти. Тепер ось пахе розлученням, чесне слово. І що найприкріше – нас з Олегом розводить жадібність свекрухи. Сімейні наші гроші почали текти мов пісок крізь пальці. Свекруха і свекор, троє дітей зовиці і зять тепер дуже правильно харчуються – у нас у гостях. Але Галина Володимирівна мене не здивувала. Здивував чоловік, який почав мене просити вибачитись перед його мамою

Знову мені в неділю Галина Володимирівна свадьбу онуків навела на обід. А в мене голубців і котлет немає, тільки борщ, та й той пісний, і салат з капусти. Тепер ось пахе розлученням, чесне слово. І що найприкріше – нас з Олегом розводить жадібність свекрухи.

Кілька років ми з Олегом жили щасливо і ніщо не віщувало біди. Мені навіть здавалося, що між мною і мамою чоловіка гарні стосунки. Поки раптом я не почала помічати, як наш сімейний із чоловіком бюджет почав текти як пісок крізь пальці.

Довго не могла зрозуміти, в чому справа, поки що з гіркотою не усвідомила, що вся справа в тому, що наша свекруха тепер дуже правильно харчується – у нас у гостях. Як називаються люди, які правильно харчуються за чужий рахунок?

Перші два роки все було спокійно, ми звикали одне до одного. Потім свекор зі свекрухою почали регулярно навідуватись до нас у гості, і ми завжди були їм раді. Це швидко перетворилося на традицію, і скоро вони стали нашими частими гостями, приходили на обід кожних вихідних.

Свекруха часто нахвалювала мої страви: що вони смачні, корисні, з правильною пропорцією вуглеводів та клітковини. Після них наш холодильник залишався порожнім, і невдовзі це почала помічати не лише я, а й чоловік.

Це правда, батьки навчили мене гостинності: я завжди готую кілька страв наперед, бо знаю, що скоро нас відвідають. І навіть коли помітила, що свекруха почала відверто зловживати моєю гостинністю, я вирішила, що для сімейних стосунків краще залишити все як є.

Але все змінилося, коли сестра мого чоловіка почала залишати трьох своїх дітей на бабусю та дідуся. Отут усе й почалося, розповім детальніше. Спочатку трохи – про наш бюджет.

Ми з Олегом живемо окремо з першого дня шлюбу. Двокімнатна квартира була подарунком на весілля від моїх батьків. Так вийшло, що в мене вони забезпеченіші, ніж батьки чоловіка, і він відразу приїхав на все готове. Але я йому цим ніколи не дорікала.

Тим більше, Олег у мене дуже працьовитий і сімейний чоловік. А тому думає про наше майбутнє. Не лише про наше, а й про майбутнє наших дітей, яких ми плануємо. Дітей ми хочемо двох, а може й трьох. І для цього двокімнатної квартири однозначно буде замало.

Так що з перших років шлюбу ми домовилися відкладати зарплату мого чоловіка на будівництво будинку. А всі побутові витрати, комуналку і продуктів оплачувати з моїх фінансів. Нам вже зараз дуже хочеться переїхати в більшу квартиру і планувати діток, адже нам вже обом трохи за тридцять. Тому все, що залишається на картці наприкінці місяця, ми теж відкладаємо.

Ні про які походи до ресторанів чи відпустки взагалі не йдеться поки що, все заощаджуємо. Навіть не пам’ятаю, коли востаннє ходила до торгового центру купити щось просто так для задоволення – тільки найнеобхідніше.

Тож коли гроші почали стікати крізь пальці, мені це дуже не сподобалося. І моєї зарплати ледве вистачало, щоб купити продукти для нас двох. Звичайно, проблема була не в тому, що ми з чоловіком стали занадто багато їсти.

Просто останнім часом сестра чоловіка залишає своїх трьох дітей на свекруху, оскільки в неї самої закінчився декрет і вони обоє з чоловіком старанно працюють. Але бабуся з дідусем у ці дні ніколи не готують ні на себе, ні на дітей. Натомість вони йдуть до нас у гості, бо живуть неподалік.

Свекри, як і раніше, дзвонять перед приходом і цікавляться, що смачненького я приготувала. Наче резервують столик у ресторані, ну чесне слово. Іноді, чисто символічно, запитують, чи не взяти їм щось до нас у гості.

Я спочатку відмовлялася, бо мені було незручно просити батьків чоловіка. Але коли вони почали водити онуків, зрозуміла, що просто не потягну накривати на стіл сама – можна і принести напої чи щось з їжі: компот, закуску, салат чи десерт.

Але коли я говорила, що саме принести, постійно виявлялося, що вони або забули, або магазин був закритий, або не знайшли те, що потрібно. Так жодного разу нічого й не принесли.

Останньою краплею стала ситуація на мій день народження. Після неї, здається, навіть чоловік мене не хоче прощати, що вже казати про свекруху? Але я ні про що не жалкую, тому що ні я, ні мій чоловік не могли більше утримувати цю їдальню.

Мій день народження був у суботу, але ніхто із родичів до нас не прийшов, лише зателефонували. Мої батьки теж зателефонували, бо живуть дуже далеко. Свекруха зі свекром заявилися лише наступного дня, за недільною традицією. І привели із собою цілу делегацію – онуків та зятя. Прийшли, звісно, з порожніми руками. Хоч би тортик якийсь у магазині купили до чаю.

Я вирішила поцікавитися, запитала:

– Ви, мабуть, прийшли привітати мене з днем народження?

А Галина Володимирівна у відповідь пожартувала, що день народження у мене був учора, а сьогодні – звичайнісінький день. І пройшла на кухню. У мене від такого жарту одразу все скипіло всередині. А потім свекруха поцікавилася, що в нас сьогодні на обід.

– Пісний борщ, – відповіла я.

Ви бачили б, як здивовано витяглося її обличчя!

– Ти що, гостей на день народження пісний борщем пригощаєш?

– Так в мене вчора був день народження, а сьогодні – звичайний день, – відповіла я, чим ще дужче розізлила свекруху.

Вона просто надулася, як великий невдоволений птах, узяла онуків за руки і потягла на вихід, заявивши, що не збирається обідати в домі, де їй не раді і навіть шматочка м’яса в тарілку не покладуть. Ось вам і подяка за всі роки моєї гостинності.

Але Галина Володимирівна мене не здивувала. Здивував чоловік, який почав мене просити вибачитись перед нею. Я його розумію, це таки його мама, йому дуже неприємно, коли вона ображається. Але вибачатися я не збираюся і вважаю, що навіть якщо вона більше до нас не прийде на обід, це на краще.

Нехай смачно і правильно харчується у своїй хаті, може колись і нас на обід покличе. Принаймні, онуків і зятя нехай годує сама. А от як бути з Олегом – не знаю навіть.

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page