– Все, досить з мене. Я більше не можу все це витримати, – говорила Наталя.
– Почекай, я розумію ти сильно втомилася, як і всі ми. Це нормально, ми знайдемо вихід. Ну повернися, куди ти зараз підеш, – гукав услід дружині Ростик.
Через кілька хвилин за дівчиною зачинилися двері а в кімнаті запанувала мовчанка. І тільки плач малюка, був єдиним звуком, що порушував тишу. Тимофійчик прокинувся і зажадав щоб його погодували і змінили підгузник.
Ростик зараз був не готовий возитися з гучною дитиною. Він уже зовсім вибився з сил і хотів просто кілька годин поспати в тиші. Йому, як і дружині, цього вже давно не вистачало. У них славний син, але з однією примхою – спати він буде тільки у когось на руках. Коли він прокидався серед ночі, Наталя йшла до нього, сідала з ним в крісло і качала його поки малюк не засинав.
А втома часто не давала їй піднятися, тому жінка засипала сидячи в кріслі. Допомогу від чоловіка жінка отримувала не часто. Тепер у нього з’явилося багато нічних змін. А коли народився Тимофій, то Ростислав і взагалі оселився в вітальні на дивані. Він хотів нормально виспатися, а крики сина йому лише заважали.
Зараз, опинившись один на один з малюком, Ростик не знайшов кращого рішення, ніж подзвонити мамі і попросити її доглянути за онуком, поки він трохи поспить.
– Приїжджай будь ласка. Наталі потрібно було терміново піти, а у мене зовсім не залишилося сил.
Наталя тим часом йшла світ за очі. На вулиці було досить холодно, особливо через сильний вітер. Поспішаючи втекти від домашніх проблем, вона не сильно дивилася що робить, а тому вибігла в легенькій курточці і зараз вже добре промерзла.
Плентаючись вулицями їй часто потрапляли на очі щасливі матусі, які вели за ручку своїх дітей і весело про щось з ними щебетали. Жінка мимоволі уявила той день, коли зможе так само гуляти з синочком.
Він радісних думок її відволік сильний дощ, який раптово хлинув з неба. Вона почала озиратися в пошуках якогось укриття, а коли побачила назву вулиці, згадала що неподалік живе її подруга.
Через кілька хвилин, вона вже стояла біля дверей колишньої одногрупниці Лесі.
– Наталя? – здивовано вигукнула Леся. – Людоньки, що з тобою сталося? Заходи швиденько, я поставлю чайник.
– Дякую. Я не буду набридати тобі, як тільки дощ закінчиться відразу піду.
Через годину Наталя вже міцно спала у вітальні подруги. Коли вона прокинулася, то не могла зрозуміти скільки часу пройшло. На вулиці вже давно стемніло. Наталя не помітила як мимоволі стала свідком приголомшливої розмови.
– Знову нічого не вийшло. Лікар сказав, що більше ризикувати не можна, інакше це мені зашкодить, – тихе схлипування подруги з сусідньої кімнати порушувало тишу. – Мамо, ну чому все так? Чому таке відбувається з нами? Де я завинила? Лікар знову пропонував нам усиновити малюка. Але я не можу на це погодитися. Ця дитина завжди буде чужою для мене, а я так хочу нарешті обійняти свою.
Наталя наче застигла. Подруга завжди розповідала їй, що хоче спершу пожити для себе, а тільки тоді думати про дітей. Вона навіть не підозрювала, що жінка просто не може стати матір’ю. Тоді Наталя згадала про сина, від якого ще вранці втекла. Вона накинула на плечі свою ще мокру куртку, піймала таксі і помчала додому.
Вона тихенько зайшла в кімнату сина, де він мирно спав на руках свекрухи. На наступний день жінка не випускала малюка з обіймів.
“Маленький мій, я більше ніколи тебе не залишу. Ти для мене найбільший скарб і я зроблю все, щоб ти був щасливий “, – повторювала Наталя синові.
До речі, через два роки будинок Лесі теж розбурхала радісна звістка – жінка таки змогла народити здорового малюка.
Миру та добра вам, дорогі читачі!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – s.mamotoja
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
