– Знову ви, – Ігор знехотя відкрив двері, – Оксанко, твоя матінка завітала!
Теща непривітно зиркнула на Ігоря і широко заусміхалася, побачивши дочку оксану.
– Оксанко! Як я рада тебе бачити!
– І я рада, – відповіла молода жінка, обіймаючи матір, – А ти чого тут? Повз проходила?
– Нелегка принесла, – посміхнувся Ігор і звернувся до Тамари Сергіївни: – Дозвольте ваше пальто.
– Обійдуся без лакеїв, – фиркнула та, – скучила за дочкою, ось і вирішила зайти, провідати, чи все у тебе добре.
– Все добре, – запевнила її Оксана, – За один день нічого не змінилося!
– Ось у тебе тому нічого в житті не міняється, що ти маму не слухаєш. А я говорила, виходь за Борю, а ти все з цим Ігорком.
– Мамо! – зітхнула Оксанка закотила очі, – Не починай. У мене все чудово.
– Я бачу, – мама сіла в крісло, – Бліда, кола під очима. Схудла он як. Що, цей на їжу заробити не може? Так ти скажи, я тобі грошей дам.
– Нам вистачає грошей, мамо, – відповіла Оксана, – Ігор добре заробляє, та й я не відстаю.
– Де це бачено, – обурилася мама, – Щоб жінка в сім’ї працювала? Ось я ніколи не працювала, твій батько був здатний утримувати сім’ю. Не те, що деякі.
Вона багатозначно повернулася в бік зятя. Ігор багатозначно не повернувся б у відповідь.
– У сусідки моєї зять вже бізнесменом успішним став давним-давно, – продовжила теща, – А ти в свої роки хто?..
– Коли мені буде стільки ж, скільки зараз вам, – люб’язним тоном відповів Ігор, – Я вже тричі бізнесменом буду. Хоча, за стільки років, напевно, і чотири рази.
– Ігоре! – докірливо вигукнула Оксана.
– Ось ти подивися, – сказала їй мама, – Грубить твоєї матері! А ти мовчиш.
– А ти не провокуй його.
Оксана демонстративно відвернулася, а мама фиркнула.
– Може бажаєте чайку? – звернувся Ігор до мами дружини, – Заспокфйливого?
– Бажаю, – кивнула вона, – Я звикла пити чай з ромашкою.
– Це чудово, – бадьоро відповів Ігор, – Але у нас чай закінчився. Як шкода, що через таку дрібницю вам доведеться йти додому.
Теща встала, недобре подивилася на зятя і звернулася до Оксани:
– Твій батько ніколи не дозволяв собі так розмовляти з моєю матір’ю.
– Це тому, що він зміїного мови не знав, – люб’язно підказав Ігор, – Мене ось Бог нагородив знанням.
Теща схопилася.
– Ігоре! – зойкнула Оксана, – Заспокойся!
– Ось бачиш, – приречено прошепотіла її мама, – На кого ти матір рідну проміняла!
– Чого? – здивувалася Оксана, – Нікого я неміняла. Я заміж вийшла.
– Може, водички? – злякано запитав Ігор у розчервонілої тещі.
– Водички, – кивнула вона.
– На кухні візьміть, – Ігор вказав рукою на двері, – На своїй.
– Так, все, – Оксана встала і пішла до виходу, – Я піду відвідаю батька – з вами двома в одній кімнаті бути неможливо!
Вона вийшла і голосно грюкнули дверима.
– Про вік це ти дарма, – сказала теща, дістаючи з кишені колоду карт.
– Досить вам, – Ігор поставив перед нею чашку чаю, – такий момент не можна було втрачати. Красиво ж завернув.
– Красиво, – погодилася теща, – Але ось застукають нас одного разу за грою, що робити тоді будемо? Як виправдовуватися?
– Як застукають, там і придумаємо, – посміхнувся Ігор, – З імпровізацією у нас все не так вже й погано. Роздавайте!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!