fbpx
життєві історії
Зоряна глянула на годинник і стерпла. – Дівчатка, маю бігти. Зовсім загубилась в часі. – Ти куди, Зорянко, – питали здивовані подруги. – Що, борща забула зварити, чи вареників наліпити? – Та ні, що ви. Я в салон краси, – сказала, що влізло в голову, а в самої від цієї брехні серце не на місці. І за що все це? За які кари? Забігши в квартиру, заслала чоловіка на кухні, зі скляними очима

Зоряна глянула на годинник і стерпла. – Дівчатка, маю бігти. Зовсім загубилась в часі. – Ти куди, Зорянко, – питали здивовані подруги. – Що, борща забула зварити, чи вареників наліпити? – Та ні, що ви. Я в салон краси, – сказала, що влізло в голову, а в самої від цієї брехні серце не на місці. І за що все це? За які кари? Забігши в квартиру, заслала чоловіка на кухні, зі скляними очима.

Зоряна сміялася разом з усіма. Її подруги розповідали смішні історії з життя, а їй зовсім не було чого розповісти. Тому, коли дівчатка запитували про її життя, Зоряна різко змінювала тему. А потім сміялася, сміялася. Крізь сльози.

Її життя виявилася зовсім не таким, яку вона собі уявляла. Колись вона була такою, як подружки: заводною, з вогником в очах, здатною на безумства і імпульсивні вчинки. А тепер…

Максимум спонтанного в її житті було – різко встати і сходити за покупками. Причому не для себе. А для коханого чоловіка. Або за продуктами. І більше нічого.

Тому Зоряна щосили імітувала веселощі, коли чергова подружка розповідала, як чоловік її розіграв.

“А мій вічно незадоволений, – думала Зоряна, не наважуючись вимовити це вголос, – ніякої романтики, ніякого сміху. Одні лише довгі важкі вечери в тиші і докори, закиди…”

Зоряна була рада бачити подруг. Їй вдавалося вибратися з будинку рідко, і тепер було приємно бачити радісні обличчя подруг, хоч і серце трішки колола голка заздрості. Зоряна намагалася прогнати це огидне відчуття всіма силами. Але виходило не дуже успішно.

Раптом Зоряна глянула на годинник і ахнула. Дівчата миттю замовкли і обдарували дівчину цікавими поглядами.

– Дівчата, вже стільки часу! – вигукнула вона. – Я не встигла…

– Зоряно, що ти не встигла? Приготувати чоловікові котлети?

Дівчата розсміялися, а Зоряна аж горить від проникливості подруг і почала складати відмовки.

– Ні, що ви… Я записалася в салон краси. А вже час… І я… Я запізнилася.

Подруги споважніли. Адже для них краса була понад усе.

– Біжи швидше тоді. Поспішай!

І, наспіх розцілувавши подружок, Зоряна кинулася додому. Її чоловік – Вадим – вже повинен був повернутися. А вдома – хоч шаром коти.

“Ах, яка я погана дружина, – картала себе Зоряна, – зовсім забалакалася з ними. Ах, як негарно вийшло”.

Прийшовши додому, Зоряна застала чоловіка, який сидить на кухні.

– Де вечеря? – відразу ж накинувся він на дружину.

– Вадиме, рідний, – почала виправдовуватися Зоряна, – вибач, будь ласка. Я не встигла. Засиділася з дівчатками. Я зараз приготую.

Очі Вадима розжарилися, немов вугілля.

– Чоловік повернувся з роботи голодний! А вона, бачте, не встигла. З дівчатками сиділа. Я уявляю, що це за “дівчата” такі! Страшні і самотні, мабуть? Або огидні утриманки?!

Зоряна підбігла до холодильника.

– Пристойні дівчата. Всі щасливі в шлюбі. Ти даремно так говориш…

– Ти будеш мені перечити?!

Вадим піднявся на ноги і рвонув до вхідних дверей.

– Рідний, ти куди? – перелякалася Зоряна і кинулася навздогін.

Але Вадим вже вискочив на сходовий майданчик.

– Говорили ж мені: Не женися ти так рано. Ні! Вирішив, що ти – гідна дівчина. Завжди підтримаєш чоловіка, нагодуєш, подбаєш. А ти виявилася однією з цих “дівчаток”!

Вадим гидливо скривився і зайшов у ліфт. Зоряна метнулася за ним, але двері закрилися, і дівчина залишилася одна.

– Речі я заберу пізніше! – почувся рик Вадима з ліфта.

Зоряна закрила обличчя руками і гірко заплакала. На шум вискочив сусід – широкоплечий блондин з добрими блакитними очима. Він дуже давно поклав око на Зоряну, але почуття порядності не давало йому забрати цю прекрасну дівчину з родини. А тепер він відчув, що ось він – шанс. Тільки лови.

– Зоряно, – сусід підійшов до дівчину і боязко взяв її за плече, – що сталося? Розкажи.

– Проходь, Максиме, – мовила Зоряна і пішла назад в квартиру. Ганьбитися перед сусідами більше зовсім не хотілося.

Влаштувавшись у кріслі на кухні, Максим вислуховував історію Зоряни. Періодично вона схлипувала і витирала сльози паперовою серветкою.

– Він пішов назавжди? – нарешті запитала вона.

– Тільки якщо він зовсім баран, – відповів з посмішкою Максим і обережно запитав, – У тебе зовсім нічого в холодильнику немає?

Очі Зоряни знову наповнилися слізьми.

– Нічого! Вперше втратила лік часу і не приготувала нічого. А так кожен день: борщі, котлети, риба, пюре, салати різні…

– Ну нічого. Заспокойся. І з того, що є, можна щось зварганити. Де у тебе сковорода?

Зоряна знехотя показала, і Максим створив справжній шедевр з яєць, ковбаси та зелені.

Зоряна їла і дивилася на Максима: здавалося, відмінний хлопець, на всі руки майстер, так чому вона вийшла заміж не за нього?..

А потім Зоряна згадала Вадима три роки тому. Як він красиво за нею доглядав. Кожні вихідні влаштовував сюрпризи. Готував вечері навіть частіше, ніж вона. А Зоряна все була непохитна.

Вона частенько жартувала над ним, знущалася, змушувала здійснювати смішні і безглузді речі. А він крутився навколо неї, немов закоханий хлопчисько. Так точно так же, як Максим зараз!

А потім було весілля, і все пішло шкереберть. А що найжахливіше – вона сама стала іншою. Тихою та слухняною, м’якою і безхарактерною. Вона була ким завгодно, але тільки не собою.

– Помиєш посуд? – сказала Зоряна. – А я втомилася і хочу спати. Захлопнеш потім двері за собою.

А потім Зоряна пішла. Її настрій покращився. Вона відчула себе знову тією самою молодою і веселою дівчиною, яка при бажанні могла б гори перевернути. З щасливою посмішкою вона заснула міцним сном.

Вранці її розбудив шурхіт ключа в замковій щілині. Зоряна відкрила очі і солодко потягнулася. У коридорі почулися кроки, що наближаються, і в кімнату зайшов Вадим. Він гнівно зиркнув на Зоряну і присів на ліжко.

– Я сьогодні йду в салон краси, – повідомила йому Зоряна, – давненько не відчувала себе по-справжньому красивою. Хочеш сніданок – приготуєш сам. Де валіза, ти знаєш. Хай щастить.

Зоряна піднялася з ліжка, ще раз солодко потягнулася і вирушила у ванну. Її жваво наздогнав Вадим і схопив за руку.

– У тебе хтось є?!

– У мене, здається, був чоловік. Але він перетворився в страшного пестуна і навіть вже два тижні не здатний полагодити душ. Знову образишся і підеш?

Вадим скам’янів. Він згадав непосидючу смішну і навіть трохи грубу Зоряну, в яку колись закохався і так і застиг. Перед ним стояла саме вона.

– Це ти… – ледь чутно промовив Вадим. – Я так скучив за тобою! Здається, потрібно сходити в магазин? Я – миттю, рідна!

Зоряна загадково посміхнулася, відчувши себе чарівницею, і відправилася в душ.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page