– Що? Це його мама? – я ледь не захлинулась ковтком лимонаду, коли побачила, як елегантна жінка у строгому костюмі впевнено крокує до нашого столика.
Це було перше побачення, і я точно не очікувала такого. Почалося все цілком нормально. Ми з Костянтином познайомилися через фото, яке “лайкнули”.
Його профіль виглядав ідеально – усміхнений, із впевненим поглядом, фото з Карпат, які свідчили про любов до подорожей. Ми кілька днів переписувались, і його легкість у спілкуванні мене підкорила. Тому я погодилася на вечерю в одному із затишних ресторанів нашого міста.
Костянтин виглядав навіть краще, ніж на фото. Впевнений, з гарними манерами, він прийшов із невеличким букетом ромашок. Вечір розпочався приємно – ми обговорювали роботу, подорожі, спільні захоплення. Я подумала, що, можливо, це те саме знайомство, яке змінить моє життя.
Та після другої страви ситуація змінилася. Костянтин відставив бокал, дивлячись на мене так, наче зараз скаже щось дуже важливе.
– Зоряно, ти мені справді подобаєшся, – почав Костя на першому побаченні. – Але є одна людина, чия думка для мене дуже важлива.
– Ой, не кажи, що це мама, – жартома відповіла я, але, побачивши його серйозний вираз обличчя, зрозуміла, що це зовсім не жарт.
І ось вона – його мама – сидить між нами і замовляє салат. Уся ситуація здавалася якимось розіграшем. Спочатку я намагалася поводитися ввічливо, але, чесно кажучи, була в подиві. Мати Костянтина впевнено взяла ініціативу на себе, розповідаючи, який він був у дитинстві, які хороші оцінки мав у школі й як гарно співає під час сімейних застіль. Костянтин захоплено кивав і додавав деталі.
– Ви така красива пара, – сказала вона, різко змінюючи тему, й звернулась до мене. – А чому ви не одягнули щось більш яскраве? Чорний не дуже підходить для романтичної вечері. І, до речі, можливо, червона помада – не ваш варіант.
Я почервоніла від сорому й обурення. Її коментарі, погляди, цей незручний формат «сімейної ради» під час побачення – усе це було жахливо.
Кульмінацією вечора стало питання Костянтина:
– Мамо, як ти думаєш, вона підходить для другого побачення?
Мама задумалася на секунду, потім відповіла:
– Можливо, але їй треба трохи попрацювати над стилем.
Це стало для мене останньою краплею. Я посміхнулась, вибачилась і сказала:
– Вибачте, але я не готова проходити співбесіду на таку «посаду».
І пішла. Дорогою додому я обмірковувала, як могла не помітити попереджувальних знаків. Його любов до мами – це прекрасно, але запрошувати її на перше побачення? Це вже занадто.
Мені цікаво, як би ви вчинили на моєму місці? Чи правильно було одразу піти, чи варто було залишитися й пояснити, що це не зовсім нормально?
