Я йшла додому від психолога, а в голові крутилися його слова: “Вам важливо зрозуміти, що мама чоловіка нікуди не дінеться з його життя. Він – її син, а зв’язок мати і дитя, не пошкодити.» Я стала думати, а як же мій зв’язок з сином? Її адже руйнують, цинічно і безсовісно. Я стала думати, як вибратися з цього болота.
Зовсім не такого результату я очікувала від візиту до лікаря. Це була моя остання надія на мир в сім’ї. Як це часто буває, жили ми зі свекрухою, у неї вдома. Чоловік не хотів переїжджати – навіщо? Мама все знає, мама всім рулить, ніяких турбот.
А адже чоловік мене відразу попередив, що його мама – це все, і він її не кине ні за яких обставин. Я ще тоді подумала: яким хорошим сином виховала його ця чудова жінка, треба обов’язково з нею познайомитися.
Перший візит до свекрухи пройшов погано. Розкритикувавши мою зовнішність і вік, мама чоловіка повела мене на кухню зі словами: «Подивимося, що ти вмієш, люба».
Приготований мною обід полетів у відро для сміття. «Тебе ще вчити і вчити» – сказала свекруха і пішла. Майбутній чоловік обняв мене і сказав: «Не переживай, мамо тебе всьому навчить».
Бігти від них відразу, не озираючись – було б єдиним вірним рішенням. Але любов і жіноче «я зможу», взяли верх над здоровим глуздом.
Ми одружилися там, де сказала свекруха. На мені була сукня, вибрана нею. Перший танець молодят теж танцювала вона з моїм чоловіком. Ми жили під абсолютним контролем цієї жінки: зарплати віддавали їй, витрати підтверджували чеками. Мою квартиру було вирішено здавати, гроші за оренду також забирала вона. Я дуже любила чоловіка і терпіла все це заради нього.
Коли я чекала на дитинку (з дозволу свекрухи, природно), все стало ще гірше. Передбачалося, що відразу після лікарні я вийду на роботу, залишивши дитину їй. Вона хотіла замінити мене ще в лікарні, але лікарі не дозволили. Я бачила сина тільки по вихідним. По буднях він ще спав, коли я йшла на роботу, і вже спав, коли приходила.
Першим його словом було «мама». Але назвав він так не мене, а свекруху. Уявіть картину: дитина називає бабусю мамою, вона бере його на руки, їх обіймає мій чоловік і вони всі посміхаються.
А я стою осторонь, немов зовсім зайва. У моїх очах все виглядало саме так.
Я зібралася і сходила до психолога. Додому я йшла, засмучена візитом. Не такого результату я очікувала. Я стала думати, як вибратися з цього болота, що засмоктало мене по саму шию.
Я почала брехати свекрусі, що мені не дали премію, оштрафували, що я скинулася на подарунок начальнику. Я планувала накопичити певну суму грошей, щоб забрати сина і втекти в інше місто. Паралельно з цим почала шукати покупців на квартиру.
Не знаю, скільки б ще це тривало, якби одного разу мені не наснилася моя мама. Мені снилося, що вона вдарила мені ложкою по голові, що кричала на мене, обзиваючи.
Я прокинулася вся в сльозах і подумала: дійсно, чого я все це терплю? Чому я таємно готуюся до втечі, якщо я можу просто взяти дитину і піти?
Я поїхала на роботу, написала заяву і повернулася додому. Під крики свекрухи, я збирала наші з сином речі. Дивлячись на те, як мій син злякано вчепився в свою бабусю, я зрозуміла що поступаю абсолютно правильно. Зібравши речі, я силою забрала дитину і пішла.
Я приїхала до себе на квартиру, пояснила квартирантам обставини, повернула їм гроші, і ввечері вони з’їхали. Вранці до мене прийшли з поліції, зі звинуваченнями в крадіжці дитини і обідила свекруху
Абсурдність звинувачень у викраденні розуміли навіть правоохоронці. А ось на рахунок обід,у мене були заперечення. Я її не чіпала, я вирвала свого сина у неї з рук. А синці для експертизи вона десь взяла.
Справа з побоями закрили. Чоловік, вже колишній, зі мною навіть не розмовляє, всім своїм виглядом показуючи, як я його розчарувала. Він спробував забрати сина через суд, але у нього не вийшло. Там же, в суді, вони домоглися побачень з дитиною тільки в моїй присутності.
Я до тепер не розумію, як я могла це все дозволити робити з моїм життям.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
