Ми з чоловіком Романом разом вже 14 років, живемо гарно, маємо двох чудових дітей 12 і 6 років. Ми ні від кого не залежимо – самі купили собі трикімнатну квартиру, зробили ремонт, дві машини у нас в родині.
Справа в тому, що мої батьки в іншій області в селі, а свекри в нашому місті, але живуть лише на дві пенсії, то на якісь суттєві покупки ми їм допомагаємо, а не вони нам.
А ми з чоловіком заробляємо нормально, бо весь час крутимося, як то кажуть. Роман багато років працює закордоном вахтовим методом, і навіть зараз має таку можливість, адже він на групі. У мене свій магазин плюс основна робота економістом у приватній фірмі.
Саме тому ми можемо собі дозволити і відпочинок два рази на рік, і не шикарний, але певний рівень життя – якісну їжу і одяг, зайняття спортом, обслуговування у приватній клініці, у дітей є додаткові викладачі з англійської мови. Можемо поїхати на вечерю в ресторан чи в кафе на сніданок у вихідні дні тощо. Нічого космічного й захмарного, просто нормальний рівень життя.
Свекри і родина старшої сестри чоловіка живуть набагато скромніше. Але свекри, як я вже сказала, живуть з пенсії, а в родині сестри чоловіка працює лише зять, вона не бажає. Свого часу сказала, що вона виростила дітей, напрацювалася, поки їх піднімати треба було, а тепер хоче сидіти на забезпеченні у чоловіка. Ну такий вибір, має право.
І ось минулими вихідними сестра чоловіка вирішила відсвяткувати свої 45 років в ресторані. У найскромнішому в нашому місті, бо їздимо в кілька закладів поярче. Ну та й таке. Ліда подзвонила і запросила мене з дітьми, бо Роман мій якраз в Європі зараз.
Звичайно, я прийняла запрошення і мит з дітьми пішли, прихопивши 200 доларів на подарунок. А там мене чекало застілля-сюрприз. Не дуже приємний. Я особисто вважаю так – нема коштів пристойно пригостити гостей нема, то й не варто такі заходи затівати, відсвяткуйте тихенько родиною та і все. Ну але це моя думка, до якої нікого не заохочую, кожному своє.
Отже, коли я побачила на столі дешеву ковбасну нарізку, хімозні сітро і дешеве “біленьку” і червоне, я одразу покликала офіціантку і запитала, чи є якісна ковбаса і м’ясні вироби, нормальні напої – соки, щось італійське чи французьке з ігристого. Ну чому я маю їсти неякісне?
Все у них було. Я замовила те, що їм і п’ю сама і їдять мої діти, і оплатила окремо. Нічого поганого в цьому не бачу, чому я маю псувати здоров’я собі й дітям? Тим паче, якщо маю можливість цього не робити. Але на мене всі образилися.
І ось зовиця (яка, до слова, взяла спокійно 200 доларів) і свекруха таки позвонили мені вчора увечері, хоча все це сталося у минулу неділю. Обидві разом, та ще й на відео. Майже тиждень збиралися-наважувалися, це ж треба!
Дзвонили, як ви можете здогадатися, щоб сказати, що більше знатися зі мною не хочуть, що я їх опозорила, що ні на яких родинних святах і заходах вони мене й бачити більше не хочуть, а запрошуватимуть тільки Рому. Та як хочете, проживу. Я мовчки їх вислухала і вимкнула відеозв’язок. Ну що за люди?
автор – Олена В., м. Львів
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.