Коли ми з Дімою тільки вирішили з’їхатися, я була дуже здивована пропозицією його мами.
– Я сама з донькою живу, з дитиною їй допомагаю. Моя квартира пустує. Навіщо вам гроші витрачати, орендувати? Заїжджайте і живіть, ось ключі!
Жанна Романівна, посміхаючись, вручила нам в’язку ключів. Варто було нам розпрощатися з жінкою, як чоловік одразу сказав:
– Ми туди не поїдемо.
– Чому? – поцікавилася я.
– Олю, мама не просто так до моєї сестри переїхала. У неї борг за квартиру. Там немає гарячої води і електрики, – пояснив чоловік.
– Ну і що? Оплатимо, підключимо. Тим більше, ти сам говорив, що у твоєї мами фінансові труднощі. Міг би і допомогти мамі з оплатою комуналки.
– Я і допомагав! Я щомісячно їй гроші давав, щоб мама за квартиру платила. А вона ці гроші моїй сестрі віддавала, на дитину. Чому я повинен знову платити за те, що вже оплачував? – обурився чоловік. – Оль, зрозумій: варто нам туди заїхати і все підключити, як мама відразу туди повернеться. Ми орендуємо квартиру, це більше не обговорюється.
– Я все зрозуміл і тебе почула. Ключі тільки мамі своїй віддай назад.
З доводами чоловіка я погодилася – йому свою маму краще знати. Ми знайшли симпатичну однокімнатну квартиру, віддали заставу, оплатили за перший і останній місяць і заїхали.
Через два тижні почалося «промацування грунту».
Мені написала зовиця: «З телефону сидиш в інтернеті? Світло підключили, чи що? Молодці!». Відразу після цього чоловікові зателефонувала Жанна Романівна:
– Синку, у нас воду гарячу відключили. Ми сьогодні ввечері митися до вас приїдемо.
– А ти звідки нашу адресу знаєш? – неподумавши, ляпнув чоловік.
– Як звідки? – здивувалася свекруха. – Я там майже все життя прожила!
– Ой, мамо, забув тобі сказати – ми з Олею квартиру орнендували. Я тобі ключі від твоєї квартири завезу днями. Вибач, зовсім з голови вилетіло.
– Тобто, у мене вдома, як і раніше, немає ні світла, ні гарячої води? Я правильно зрозуміла?
– Так, мамо, ти все правильно зрозуміла.
– Ну що ж. Все з твоєю дружиною зрозуміло, – сказала Жанна Романівна і кинула трубку.
Ми з Дімою здивовано переглянулися. Так, розмову я чула – поруч з чоловіком на дивані лежала, ми кіно дивилися. А динамік телефону – гучний.
Наступного дня чоловік відвіз матері ключі від квартири. А повернувся весь засмучений. Від запитань відмахувався, вечеряти відмовився, відразу спати завалився.
«Я так і знала, що ти маму з братом посварити хочеш, тварючка ти остання» – нове повідомлення від сестри чоловіка нічого не пояснило, а все тільки заплутало.
Я поговорила з чоловіком. Діма відповів коротко:
– Вони вирішили, що не хочуть тебе приймати.
Після цього я майже три роки не бачила ні свекруху, ні зовицю. Чоловік заборонив їм приходити до нас додому і не брав мене з собою до них в гості.
Два місяці тому я народила доньку. І ми готувалися до «каші». Вирішили запросити хресних дочки і моїх батьків, а мама і сестра чоловіка були під питанням. Випадково я почула, як чоловік розмовляв по телефону. Як я зрозуміла – зі своєю мамою.
– Тільки спробуй мені дружину засмутити! Осьільки ляпни що-небудь! Ноги твоєї в моєму домі не буде, зрозуміла? Так, треба буде – і внучку бачити не будеш, – вимовляв чоловік своїй співрозмовниці.
Напевне, Жанна Романівна не вірила своїм вухам.
Ми накрили стіл, вбрали святково нашу красуню і стали чекати гостей.
Родички чоловіка запізнилися. Зовиця прийшла зі своїм 6-річним сином. Вони вручили нам подарунки на «кашу» – 4 баночки дитячого сирка і крем під підгузник, половинку тюбика.
– Це ще після мого Вадика залишилося, хороший крем! – кивнула мені зовиця.
А свекруха зі мною навіть не привіталася – відразу повз пройшла, до ліжечка, де спала її внучка.
Розмова за столом не клеїлася – зовиця зі свекрухою переморгувалися і постійно перешіптувалися. Варто було комусь з гостей побажати щастя-здоров’я нашій дівчинці, як вони пирскали зо сміху. А коли моя мама вручила свій подарунок – гарне платтячко і набір косиночок, свекруха скривилася і сказала:
– Я б для своєї внучки теж розорилася. Шкода, що у мене тільки один онук.
Відразу після цих слів, мій чоловік підійшов до своєї мами, взяв її під лікоть і ласкаво сказав:
– Мамо, тобі пора.
І тут свекруху прорвало. Як вона мене, виявляється, не преносить. Вона кричала, що через мене вона все ще живе у дочки і не може повернутися до себе додому. Тому що кілька років тому саме я заборонила її синові оплачувати ті борги. І вони досі не погашені, уявляєте? Жанна романівна кілька років пестить і плекає цю надуману образу. І саме тому – внучка їй не внучка.
Діма вивів свою волаючу маму з нашої квартири. Зовиця, схопивши свого сина, сама слідом вирушила.
– Не хвилюйся, більше вони тут не з’являться. Я дав мамі шанс, але вона його благополучно спустила в унітаз, – обняв мене чоловік.
Не розумію, чому у свекрух завжди у всьому винні дружини їх синів?.. Можливо, хтось мені зі старших жінок пояснить?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
