fbpx

Зовицю у мене є, за що не любити. Якось Маргарита попросила у нас досить не маленьку суму грошей в борг – 150 тисяч гривень. Маргарита хотіла завершити ремонт у квартирі, і для цього їй не вистачало кругленької суми грошей. До кого ж піти, як не до рідного брата? І начхати, що в нього є своя сім’я. Довелося діяти нам. Її чоловік – годувальник називається. Заздалегідь дякую за поради

Зовицю у мене є, за що не любити. Якось Маргарита попросила у нас досить не маленьку суму грошей в борг, але розповім про все спочатку.

З відносно недавніх пір я і моя зовиця дуже недолюблюємо одна одну. Причому якщо з мого боку є за що, вона себе вважає скривдженою. А це докорінно неправильно. До нашого конфлікту влізли ще деякі родичі, але це вже не важливо. Мені просто цікаво, до чого це може призвести?

Більше року тому сестра чоловіка прийшла до нас у гості по допомогу. Мене не було в місті, тому я про це дізналася лише через якийсь час. Відповідно, чоловіка ніхто не міг зупинити чи відмовити.

А справа була ось у чому: Маргарита хотіла завершити ремонт у квартирі, і для цього їй не вистачало кругленької суми грошей. До кого ж піти, як не до рідного брата? І начхати, що в нього є своя сім’я та свої витрати.

Чоловік не став відмовляти, адже ми мали потрібну суму. Не те, щоб ми були мільйонерами, але з урахуванням економії нам щороку вдавалося зібрати гроші на відпочинок за кордоном.

Так ми ніби перезавантажувалися і могли далі продовжувати працювати і ставитися один до одного з тією ж цікавістю і любов’ю. Цілком нормальна практика, я вам скажу.

Отримавши потрібну суму та пообіцявши віддати все до копійки, зовиця продовжила займатися своїм ремонтом. Не знаю, як її чоловік взагалі відпустив до нас. Я б на його місці дуже добре подумала перед цим. Тим не менш, при нашій зустрічі він виглядав досить впевнено, але я про це ще розповім.

Минуло три місяці. Якраз той термін, протягом якого сестра чоловіка обіцяла віддати борг. Але від неї щось не було ні слуху, ні духу. Ми були зайняті своїми справами і вирішили почекати ще трохи, свої ж. Але ні через місяць, ні через два улюблені родичі не ощасливили нас своєю присутністю. Тоді довелося діяти нам.

Ми домовилися зустрітись у кафешці, якраз посередині між нашими будинками. Зовиця і цього разу була сама. Вона привіталася, зробила кілька компліментів, багато посміхалася. Було враження, що зустрілися ми абсолютно випадково, а то й взагалі, ніби ми до неї прийшли просити допомоги.

Коли розмова вже зайшла безпосередньо про справу, сестра чоловіка відреагувала так, ніби хтось її образив –  вона скривилася, потім театрально повернулася у бік чоловіка і запитала, чи не забув він, як у дитинстві захищала свого молодшого брата? Як вона завжди стояла за нього горою, і чи не означає це, що тепер нарешті вони розрахувалися?

Виявилося, що для неї взагалі немає поняття боргу, якщо тема стосується родичів. Розумієте, її свідомість не має фінансових рамок, якщо це твоя рідня. Отже, віддавати гроші в цьому випадку для неї – моветон. І це не було лицемірством, вона справді так відчувала і вважала.

Розмова не клеїлася, ми були в осаді, і я запропонувала розійтися і вже вдома обміркувати ситуацію разом із чоловіком. Так і вчинили.

На домашніх зборах було вирішено не здаватися і досягти свого. Адже для нас 150 тисяч гривень – не дрібниця, як я вже казала вище, за допомогою цих грошей ми зберігаємо своє ментальне здоров’я та спокій.

Ми вирішили зібратися великою компанією і спробувати дати всій рідні чоловіка можливість розсудити нас, можливо, тільки тоді Маргарита вгамується.

Але на великому сімейному зборі практично вся рідня зайняла бік зовиці. Вони почали сміятися з нас, називати парочкою крихоборів. Свекруха нагадала, що моєму чоловікові та його сестрі були подаровані нею по одній однокімнатній квартирі. І вона почала питати нас, коли ми збираємося нашу квартиру віддавати назад.

Навіть чоловік Маргарити, лисіючий колобок, щось теж накидав за компанію. Та людина, чия дружина в нас просила у борг і тепер не хотіла віддавати. Годувальник називається. Загалом ми виявилися крайніми по всіх фронтах. Добре, хоч ніякого конфлікту не було.

Нас просто пожурили, як парочку школярів, та й годі. Але чи це краще нормального з’ясування стосунків? Я навіть не знаю.

Словом, на даний момент з часу цих сімейних «посиденьок» пройшло близько місяця. Маргарита з нами не зв’язувалася, очевидно, вона вважає себе правою.

Чоловік уже з усім узмирився і лише, зітхнувши, пожартував, що це буде для нього стимулом, щоб до осені заробити потрібну суму для відпочинку в Карпатах. Але це маячня, мені добре відома його зарплата.

Я ж зі свого боку всередині вся горю. Звичайно ж, ні в який суд звертатися немає сенсу. То справді був усний договір між родичами. Та й навіть якщо ми досягнемо справедливості, проти нас буде вся родина чоловіка.

Свекруха, напевно, і квартиру відбере. Що ж мені робити у цій ситуації? Цей відпочинок – важлива частина року, без нього мені буде некомфортно та прикро. А якщо й не відпочивати, то така сума – хороша “подушка безпеки”.

Якщо у вас є якісь думки щодо цього, можете сміливо написати, я буду дуже вдячна за поради. Так просто подарувати гроші Маргариті я не хочу. Це проти моєї природи. Але й зіпсувати стосунки з усіма поспіль також не варіант.

Тут треба бути хитрішими та мудрішими. Може, в когось знайдеться гарна ідея, яку можна буде втілити в життя і таки отримати назад наші гроші. Заздалегідь дякую.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page