У мого чоловіка Юри є старший брат, живе далеко, приїжджає рідко, тому свекруха наполягла, щоб ми жили разом з ними.
Зустріла мама Юри мене добре, казала, що завжди мріяла про доньку, і тепер її мрія втілилася у невістці. Я була рада, що так все вдало складається, і житло є, і зі свекрухою пощастило. Але все почалося, коли я категорично відмовилася називати її мамою.
Я важаю, що це пережиток минулого і мама в мене одна, з якою у мене дуже тісний зв’язок. Чоловік підтримав свекруху, сказав: “Тобі, що важко так зробити, як просить мама, адже не чужі, і живемо разом”.
Але я наполягла на своєму, тим більше, що сам Діма моїх батьків кличе на ім’я та по батькові.
Згодом усі до цього звикли, може свекруха і затаїла образу, але виду не подає, навіть навпаки, оточила такою увагою та турботою, що іноді мені повітря замало від таких ніжностей. Вона взяла на себе всю домашню роботу, не дозволяючи мені навіть посуд помити, не кажучи вже про те, щоб щось приготувати чи спекти.
Я все вмію робити, мама навчила, та й 26 років уже. Але свекруха каже, що поки молода, займайся собою і чоловіком, а мені якраз іноді й хочеться порадувати його приготованою вечерею чи смачним тортиком.
Може, для когось така турбота і була б щастям, я ж не можу так більше, я почуваюся в цьому будинку чужою, як гостя. Постійні натяки на те, що вони вже зачекалися на онуків, розмови, як вони з ними їздитимуть на дачу, не питаючи мене, які у мене щодо цього плани.
Ще до одруження вирішили з чоловіком, що не поспішатимемо з дітьми, поки поживемо для себе, і такі натяки й розмови мене напружують. Чоловік не погоджується поговорити з батьками, каже, що ми цим їх образимо, і стане ще гірше. Шкода, що з самого початку погодилася жити разом, а зараз і з грошима скрутно, не потягнемо оренду.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.