Звалилися нам на голову наші батьки-заробітчани, чомусь саме зараз їм забажалося повернутися на Батьківщину у Вінницьку область, хоча до цього роками про Україну і про нас з сестрою особливо не згадували.
Фінансові труднощі почалися в нашій родині, коли мені було 15 років. Тоді батьки продали квартиру, залишили нас із сестрою бабусі, а самі поїхали працювати за кордон, в Іспанію.
Коли вони повернулися, мені було вже 20. Батьки придбали в іпотеку квартиру, але справи так і не налагодилися.
І вони поїхали собі знову, а квартиру віддали мені, бо сестра вийшла заміж і пішла жити в будинок до чоловіка.
Я виплатила ту іпотеку, багато років на всьому заощаджувала. Зараз живу в цій квартирі з чоловіком і дитиною.
І ось повертаються батьки! Без заощаджень і без грошей. Оселилися в квартирі батькової тітки, яка стояла пусткою більше 10 років, там ремонт треба, оселя в дуже сумному стані.
Можливостей допомогти їм особисто у мене немає, я в декреті, чоловік отримує зменшену зарплату. У сестри взагалі троє дітей і чоловік на фронті.
Батьки ж чекають від нас із сестрою допомоги та постійно про це нагадують. Вони працездатні, до пенсії ще є час, але працювати йти не хочуть. Мовляв, де в нашому місті заробиш нормально? А Іспанія їхм більше не підходить, бо свого житла там так і нема, а щоб нормально жити, треба важко працювати, а вони вже втомилися.
Чекають, що діти, тобто ми з сестрою, вирішать проблеми за них. Мене ж це дуже гнітить. Тут не завжди можу зі своїми проблемами розібратися, дитина мала, грошей мало, війна, а тут ще вони. А як з ними поводитися? Не знаю.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, скріншот.
