Той день був не мій, з самого ранку. Катерина моя «майже наречена», як вона сама себе називала, ледь встигла прокинутись, як почала тріпати мені нерви…
Через сварку з нею, я не встиг поснідати і випити кави, та все рівно запізнився на роботу. В коридорі одразу попав на очі шефу.
– О, з’явився, роботяга! Через тебе одні неприємності.
Два роки тому, я, закінчивши університет, прийшов працювати в цю кантору. Звичайно, не так я уявляв свою кар’єру, але треба було з чогось починати.
– Доброго дня, Леонід Петрович, – я кисло усміхнувся. – Що трапилось?
– Я показав, своє занепокоєння, хоча мені було байдуже.
– Вода – ось що трапилось! Ти ж документи на будівництво підписував?
– Так, я.
– Ех! І чого вас там тільки вчать, – сказав шеф.
– Цього місяця без відсотків працюєш.
– Значить по світу піду, – засміявся я.
– Ти ще жартувати тут будеш. Геть з моїх очей! Щоб через годину на об’єкті був.
По роботі і справді були проблеми. В той момент я підняв очі до небес, і попросив допомоги. Мені потрібно було опуститись під землю, щоб бачити звідки тече вода.
…Звідки вона взялась, я так і не зрозумів. Таке відчуття, що прямо з неба: впала на самісіньку голову (добре, що в касці був) – і через зірочки в очах, я побачив, що зі мною в грязюці вона – неземної краси дівчина!
Її звали Юля. Не встигаючи на лекцію, вона вирішила скоротити шлях.
– Ну ось! Тільки цього мені не хватало, – вирвалось у мене.
– Під ноги дивитись потрібно! Ти йти зможеш? – я поставив її на ноги.
– Здається, що ні. – зойкнула вона і присіла на камінь.
– Що, зламала?
– Не знаю. – знизила вона плечима.
– Може просто потягнула?
Як не дивно, швидка приїхала швидко.
Юлю доставили в машину, а вона не відпускаючи мою руку сказала: – Будь- ласка, поїхали зі мною. Я дуже хвилююсь.
Почувши це, шеф, який в цей час підійшов до нас, заскреготав зубами.
– Їдь, і буквально пилинки з неї здувай, щоб вона нікому не пішла жалітися. – сказав шеф мені на вухо.
– Лікар зробив рентген, наклав гіпс і відпустив нас додому.
– Куди тебе відвести? – поцікавився я, – де і з ким проживаєш?
– Я з мамою, але вона лише завтра приїде. Тому поки одна.
Дівчина була дуже симпатичною, особливо ці ямочки на щічках, які одразу ж мені кинулись в очі.
В якийсь момент мені щось йокнуло.
– Ну що, поїхали?
– Ой! – скрикнула Юля.
– Мої ключі… Я їх загубила, там, у цьому болоті…
– Та що сьогодні за день такий? І що тепер робити? Їх там не знайдеш тепер.
– Залиш мене тут, – дівчина засмутилась і почала плакати. – мама завтра приїде і забере.
– Ну вже ні! – Я прийняв рішення. До завтра поживеш у мене. Обіцяю – приставати не буду.
– Дякую! – Юля засвітилася, ніби з-під хмар виглянуло сонечко.
Про Катерину я в той момент чомусь і не думав.
Дома Юля одразу ж забігла до ванни, щоб привести себе в порядок, і через 20 хвилин вийшла в моїй клітчастій синій сорочці на довгий рукав, яка не закривала її збитих колін.
– Морозиво є? – неочікувано спитала вона, – я мовчки кивнув, а в душі знову щось йокнуло, тільки тоді я ще не розумів – що.
Через деякий час на порозі з’явилася Катерина. Вона з криком накинулась на мене, не давши кинути жодного слова у свій захист. Юля була ошелешена її появою…
– Щоб тобі добре було! Гуляка ти такий, – Катерина хлопнула дверима і пішла.
Я не дуже сильно засмутився появою моєї «майже нареченої», просто було не приємно все це слухати.
– Хто це був? – спитала Юля, коли до неї вернувся дар мови, – твоя дружина?
– Наречена. Хоча ні, колишня наречена! Ой, людоньки, і звідки ж ти взялась на мою голову?
Юля невинно глянула на мене синіми великими очима.
– Звідти, – сказала вона, і підняла над головою вказівний палець.
– Звідки – звідки? З неба, чи що?
І тут я згадав, що просив у небес допомогти мені розібратися у цій ситуації з роботою. Схоже з гумором у Всевишнього все добре. Він виконав моє прохання дуже швидко.
Ось уже три місяці, як ми з Юлею чоловік та дружина. Прийшлось, після того випадку з ямою, брати все в свої руки, щоб більше вона туди не потрапляла.
До речі, у нас тепер новий директор, старого звільнили за якісь махінації. Словом – життя прекрасне!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
