fbpx
життєві історії
Звукоізоляція у нашому новому будинку так собі. Поруч з нами живе звичайна родина: мати, яка працює, батько-далекобійник і двоє дітей, 11 і 6 років приблизно. Пік ситуації в тому, що з цієї квартири постійно доносяться крики. Спочатку щоранку їх криками будить мати, яка поспішає на роботу, і тільки й встигає обзивати своїх дітей, чим доводить дівчаток до сліз і тікає. Далі – більше, приходить дідусь. Мені це все не дає спокою, хочу втрутитися

Звукоізоляція у нашому новому будинку так собі. Поруч з нами живе звичайна родина: мати, яка працює, батько-далекобійник і двоє дітей, 11 і 6 років приблизно. Пік ситуації в тому, що з цієї квартири постійно доносяться крики. Спочатку щоранку їх криками будить мати, яка поспішає на роботу, і тільки й встигає обзивати своїх дітей, чим доводить дівчаток до сліз і тікає. Далі – більше, приходить дідусь. Мені це все не дає спокою, хочу втрутитися. Та чи варто?

***

У більшості з нас є сусіди і я впевнена, що всі стикалися з численними ремонтами, сварками, гулянками і тому подібним.

Варто відзначити, що звукоізоляція у нашому новому будинку так собі. Поруч з нами живе звичайна сім’я: мати, яка працює, батько-далекобійник і двоє дітей, 11 і 6 років приблизно. Останнім часом я помітила, що ці діти відокремлені від соціуму. все їхнє життя замкнуто в системі «будинок-школа-дім» під суворим наглядом і рукою дідуся, який приходить до них кожен день.

Пік ситуації в тому, що з цієї квартири постійно доносяться крики. Спочатку щоранку їх криками будить мати, яка поспішає на роботу, і тільки й встигає обзивати своїх дітей, чим доводить дівчаток до сліз і тікає.

Далі приходить пильний дідусь, який продовжує цю оду, наповнюючи часом її ще й нецензурною лексикою по відношеенню до дітей. Такі пристрасті я спостерігаю і чую коржного дня, тому що працюю з дому.

І хочу запитати у вас, чи нормально це? Чи не принесе шкоду такий метод виховання психічному здоров’ю цих дівчаток?

Ось, наприклад, взяти їхню молодшу дівчинку. Адже це зовсім ще дитина, яка потребує підтримки і розуміння, вона ж щойно вперше пішла в школу!

Не варто кидати в мене зараз камені, на рахунок того, що не треба пхати носа не в свою справу, що батькам теж важко і терпіння у всіх не гумове. Так і є! Але навіщо тоді було народжувати цих дітей, якщо ти не встигаєш приділяти їм час? Якщо у тебе немає для них жодного доброго слова?

Для мене це дико і не припустимо, я сама мама донечки, а виховувалася я в більш-менш тихій і спокійній родині. Така сама і моя власна родина6 ми з чоловіком спокійні, врівноважені.

Так ось. Є ж відповідні державні органи, які і повинні стежити за вихованням неповнолітніх. Може, варто мені туди звернутися? Можливо, лише після розмови з посадовими особами вони усвідомлять всю відповідальність і змінять поведінку по відношенню до дітей? Але на питання, де дітям краще, з такими батьками або в дитбудинку, я відповісти не можу…

 Тому дуже хочу дізнатися думку з приводу такої делікатної ситуації і почути, що мені робити – втрутитися або просто не звертати уваги на голоси за стіною? Чоловік ставиться до цього простіше. говорить, що в цієї родини такі правила, нехай самі розбираються. Але мені дійсно так шкода тих дівчаток!

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook