fbpx

Звуть мене Наталя, мені 66 років. Сама я українка по національності, з Полтавщини, але зовсім юна вийшла заміж, виїхали з чоловіком в рф, тому я громадянка цієї країни. Потім ми з Тимофієм розлучилися, але я залишилася жити й працювати в росії. В лютому минулого року у мене з усіма виникли непримиримі розбіжності в думці – з дочкою, онуками, колишнім чоловіком. І я виїхала, не в Україну. Я не скучаю за рф, хоч прожила там більшу частину життя. Поки що буду тут, але мрію приїхати на Батьківщину. На жаль, в Україні у мене зараз ні рідних вже, ні друзів, ні житла

Звуть мене Наталя, мені 66 років. Сама я українка по національності, з Полтавщини, але зовсім юна вийшла заміж, виїхали з чоловіком в рф, тому я громадянка цієї країни.

Прожили ми з чоловіком Тимофієм 20 років, але потім розлучилися, але я залишилася жити й працювати в росії. Ми з Тимофієм розміняли квартиру і я придбала для себе однушку. Дочка Анастасія була вже доросла, переїхала в Пітер.

В лютому минулого року у мене з усіма виникли непримиримі розбіжності в думці – з дочкою, онуками, колишнім чоловіком. Я зрозуміла, що перебувати там більше не можу, залишила квартиру дочці і виїхала, не в Україну, на жаль, бо маю російське громадянство.

Я емігрувала до Єгипту, до Хургади, де в мене живуть давні друзі, теж з України. Вони мене прийняли, допомогли у всьому. З ріднею в рф я обірвала всі стосунки, лиш іноді запитую у Насті, чи все нормально з онуками та у них взагалі. Ні про що інше ми не спілкуємося, бо вони на стороні політики і дій рф.

Хочу розповісти, власне, про свій переїзд до Хургади. У чомусь він схожий на поїздку на далеку дачу. Це не дивно, адже в цьому єгипетському містечку українців та й росіян, на жаль, зустрічають мало не з хлібом та сіллю.

Хургада зустрічає іноземців, як рідна бабуся своїх онуків на літні канікули. Тут тебе скрізь намагаються нагодувати, напоїти та вкласти спати пом’якше.

Побут у Хургаді простий та зрозумілий. Це не якийсь мегаполіс, де треба вливатися у шалений ритм буденного життя. До того ж у Єгипті чудовий клімат, мені він цілком підходить, і про наші суворі зими можна просто забути.

Море тепле, сонце світить майже кожен день. Фрукти, овочі та інші корисні продукти удосталь. Якщо хочеться національної кухні, місцеві кухарі приготують будь-що на будь-який смак. А якщо хочеться свого, рідного, тут знайдуться для цього майже всі продукти.

Тут багато місцевих знають російську, на жаль цією мовою. а не українською тут легко знайти послуги масажистів, косметологів, сантехніків – та будь-кого! Але це дуже полегшує життя приїжджих. У лікарнях є перекладачі, які без проблем переведуть вашу розмову з лікарем російською мовою.

Мені здається, місцеві жителі абсолютно не проти, що їхню рідну країну заполонюють представники інших країн – адже це чудова можливість заробити.

Я не скучаю за рф, хоч прожила там більшу частину життя. Поки що буду тут, але мрію приїхати на Батьківщину. На жаль, в Україні у мене зараз ні рідних вже, ні друзів, ні житла, тому це не просто. Але я вірю, що все вийде з часом. Всім миру й добра!

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page