Я довго наважувалася написати свою історію, знаю, не всі зрозуміють правильно, деякі засудять. Але, так накипіло, що просто хочеться виговоритися.
Я заміжня, є дитина (1 рік і 8 місяців). Чоловік особливо не цінував мене, майже весь час зраджував. Зупинила його від цієї звички важка хвороба, яка вимагає довгого відновлення.
Звичайно, пробачити зраду я не змогла, скоріше, просто звикла до думки, що в чомусь його не влаштувала, може і сама в чомусь винна. І після захворювання я йому допомагала, чергувала в палаті, годувала з ложечки, якщо того вимагала ситуація. Удома теж доглядала. Не докоряла йому, все що не просив робила. Зараз йому сало трохи легше і він став просто принижувати мене, ображати постійно.
Якщо щось намагаюся висловити, відразу починає кричати, каже, що хоче, щоб я робила так, як він хоче. За кожну провину погрожує розповісти все моїми батькам. Не можу ані словом, ні ділом догодити. Я втомилася від такого ставлення. Перестала вірити в себе. Все частіше на його звинувачення просто мовчу.
Прикро, що за мою доброту людина платить хамством і приниженням. При цьому, його родичі теж досить сильно ображають і мене і дитину. Його мати, під час операції чоловіка, присягнулася нашою дитиною в церкві. Звинувачують, в тому, що якщо я народила за допомогою кесаревого, то дитина у нас хвора і взагалі через це в її сина і почались проблеми зі здоров’ям.
Прикро все це слухати. Чоловік, звичайно ж, не заступається за мене, йти мені нікуди, але і терпіти вже, немає сил. Просто вилила вам душу.
Дай Бог, і все наладиться.
Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
