Звинуватив мене син Максим, ні багато ні мало, у присвоєнні грошей! Та я копійки чужої ніколи ні у кого не взяла! Учителем працювала, репетиторством підробляла, щоб сина ростити гідно. А тепер он що! Син татусеві своєму подзвонив вже, наскаржився. Я колишнього чоловіка років п’ятнадцять не чула, якщо не більше! А тут в трубку кричить, – я, мовляв, на тебе в суд подам! Поверни, кричить, все до копійки! Іди, кажу, подавай, сміши людей…
Сина я ростила сама з однорічного віку. З чоловіком розлучилася більше двадцяти років тому. При розлученні чоловік Максима все хотів відібрати, речі вивіз всі дочиста, одяг мій зимовий порізав на шматочки, взуття зіпсував. Маму мою чатував на вулиці. Нахвалявся в школу до мене прийти і зганьбити перед усіма. Не прийшов, але я реально переживала – він міг. Людина без берегів абсолютно…
Ну так ось. Розлучилися ми все ж врешті-решт, все з часом вляглося, хоча я ще довго оговтувалася.
Оселилася на іншому кінці міста, місце роботи змінила, зі старими знайомими всі зв’язки обірвала, щоб з колишнім вже ніяк не перетинатися. Почала життя з чистого аркуша.
Працювала, ми з синочком жили добре. У Максима було все, що треба дитині – всякі велосипеди-ролики, комп’ютер для навчання, поїздки, табори, репетитори. І все це я забезпечувала йому сама, на свою зарплату і підробітки!
Аліменти, правда, чоловік платив, через ці аліменти тепер весь сир-бор. Гроші він мені перераховував на рахунок, пристойні суми. Дохід у нього весь цей час дуже хороший був. Зараз вже не те, звичайно… Гроші його з рахунку я всі роки не знімала, а потім дивлюся – зібралася у мене хороша сума. І почала тоді вже усвідомлено збирати. Місяць тому купила я на ті гроші квартиру! В основному, звичайно, завдяки аліментам.
З сином поділилася новиною. Кажу, втомилася я працювати! Планую цей навчальний рік довести і виходити на пенсію. Купила, кажу, квартиру, буду її здавати в оренду і жити в своє задоволення!
Максим дуже здивувався – звідки, мовляв, я стільки грошей взяла, на квартиру. Ну, я йому чесно все і розповіла.
Підсумок – конфлікт, Максим звинувачує мене в тому, що я купила квартиру на його гроші, які йому платив його татко! Виявляється, на ці гроші я мусила була купити нерухомість синові. Гроші я привласнила, мовляв!
Син образився не на жарт, в телефоні мене заблокував. Другу його дзвоню, з яким він зараз квартиру орендує, дізнаюся, що все в порядку.
А може, я дійсно не права, а? Не повинна була купувати квартиру на своє ім’я? Мені потрібно тепер віддати все синові, бо це його, а самій жити на пенсію?
Але ж дитину я виростила, вивчила, на ноги поставила. Той тепер он навіть живе окремо, молодець. А те, що гроші зібрала, а не розбазарила – так забезпечила собі старість, тепер синові ж буде легше.
Зрештою, потім все одно все дістанеться йому!
Або все ж аліменти, які батько платив на сина, я зобов’язана була вкласти в дитину?
Або тоді, в дитинстві – зайвий раз в подорож звозити, навчання оплатити в більш престижному вузі, якось ще побалувати. Або зараз – куплену квартиру переписати на сина.
Як мені тепер правильно вчинити?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
