fbpx

Зять у нас, свята людина, нічого не скажу. А ось невістка така, нехай бог боронить. Ми пішли дітям на зустріч, віддали в користування квартиру, яка знаходиться в одному блоці з нашою. Перше непорозуміння відбулось, коли Катя перестала мити загальний коридор. Я навіть графік склала, але ніхто на нього не зважав. Про безлад мені навіть говорити не хочеться. Але і це не найгірше. Мабуть, в очах невістки я погана свекруха

Зять у нас, свята людина, нічого не скажу. А ось невістка така, нехай бог боронить. Ми пішли дітям на зустріч, віддали в користування квартиру, яка знаходиться в одному блоці з нашою. Перше непорозуміння відбулось, коли Катя перестала мити загальний коридор. Я навіть графік склала, але ніхто на нього не зважав. Про безлад мені навіть говорити не хочеться. Але і це не найгірше. Мабуть, в очах невістки я погана свекруха.

З Дмитром, якого привела наша дочка Леся, це не було проблемою. Коли ми його побачили вперше, у нас із моїм Петром було відчуття, що ми його знаємо цілу вічність. За кілька років, коли вони одружилися і народився нині п’ятирічний Миколка, наші стосунки поглибилися, і для нас Дмитро – ще один син.

Потім син Володя привів до нас дівчину на знайомство. На перший погляд Катерина виглядала цілком нормально. Мила та приємна дівчина, ми її оцінили з Петром. Ми бачилися з нею лише кілька разів до весілля.

– Мамо, тату, я маю вам дещо сказати, — випалив Володя, коли через деякий час прийшов один. – Катя повинна більше лежати, оскільки вона на дванадцятому тижні… Кажуть, потрібно поберегтись.

Оскільки вони жили разом у орендованій квартирі, ми запропонували їм переїхати до нас. Річ у тім, що чоловіку у спадок від матері перейшла квартира, яка була в одному блоці з нашою. Так, вона також однокімнатна, але вже “дядечку” не платять і економлять. У нас невеличкий спільний коридорчик. Можна сказати, що тут живе одна велика сім’я. Колись в планах у нас з чоловіком було, щоб продати її і купити побільше, але це з часом.

Так почалося наше співіснування, хоча квартири різні, але ми навіть двері інколи не закривали, щоб вільно ходити один до одного. Катя мала не хвилюватися, тому залишилася вдома на лікарняному. Мені було без проблем готувати для них і доглядати за ними, адже вона під серцем носила мого онука!

Мене дивувало те, що Катя навколо себе робила один безлад, але через її стан закривала на це очі.

Матвійко з’явився на цей світ раніше терміну, я зрозуміла, що у Каті інші турботи, крім прибирання та догляду за домом. Але вона все більше часу приділяла “спілкуванню” з друзями в соціальних мережах.

Я була єдиною, хто мив загальний наш коридорчик. Коли я навмисно залишала його брудним, Катя навіть не помічала нічого. Але я не витримувала топтатися по грязюці, і з нервами прибирала.

Я намагалася її навчити. “Треба домовитися, або скласти графік, коли хтось буде мити коридор”, — “Гм”, — вона кивнула на знак згоди, але робила це нечасто. Мені не подобалося постійно їй нагадувати за цю “процедуру”.

Як тільки Катя перестала годувати мого онука, взялася за щось інше… Коли я “застукала” її з “цим” в зубах, вона сказала, що це не шкідливо, бо це щось електронне. Хоча вона не “пихтіла” Матвійкові прямо під носом удома, вона була цілком спокійна біля нього на вулиці, чи на майданчику. Я намагалася поговорити з Володею. “Мамо, ти за любу дрібничку чіпляєшся до Катерини! Відстань і не пхайся до нас” — гаркнув він.

Нормальну їжу Катя готувала лише для мого онука. Син же їв те, що замовив: піцу, суші. Або ж те, що придбав по дорозі з роботи з супермаркету.

Кожну вільну хвилинку Катя проводила в комп’ютері чи смартфоні.

– Невісточко, чи не краще було б приготувати Володі щось смачненьке і домашнє, а не годувати тими купленими пельменями?” — запитала я одного разу.

– А вам що до того, чим ми харчуємось? – вигукувала мені Катя. – Ви спеціально хочете посварити нас з Володю. Нам так добре. Відстаньте!

– Я нікого не хочу посварити. Мені просто не подобається те, як ти піклуєшся про мого сина і онука. Поглянь, кругом безлад. Хіба нормальні люди так живуть?, – я навіть трішки підвищила голос, признаю…

Найгірше було, коли я побачила, як Матвійка Катерина годує картоплею фрі з фастфуду. Адже йому буде лише два роки! Я не дуже хочу з нею сперечатися.

– Мамо, ти колись казала, що хочеш цю квартиру продати, і купити іншу і більшу, в кращому районі. Ми б не проти з’їхати від вас подалі, — сказав мені нещодавно Володя.

Я нічого на це не відповіла, хоча справді, такі плани у нас раніше були. Якось мені ще не хочеться. Якщо Катя не може прибрати маленьку квартиру, я навіть не хочу бачити, як вона доглядає за великою.

Я, мабуть, погана свекруха в її очах. Але я не знаю, що робити? Продовжувати вдавати, що я не проти їх способу життя? Адже мій онук росте в цій халепі з ледачою мамою!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page