Зять все таки оженився, тому я пішла ще в минулий четвер до юриста й змінила дарчу. Не знаю, чи правильно зробила, але він порушив обіцянку, та й не знаю, як до мене в майбутньому поставиться онук. А жити – то нехай живуть. От тільки буде сюрприз. Він їх майже одразу прийняв до себе жити, вони переселенці, втратили все

Мені цікаво просто почути сторонню думку щодо моєї ситуації, тому й я вирішила розповісти коротенько свою невеселу історію.

Ми з чоловіком жили у районному центрі Вінницької області, мали дві квартири, в одній жили, іншу віддавали багато років під оренду. Додатковий дохід допоміг виростити дітей. Діти виросли, син виїхав за кордон, вже 10 років живе в Канаді з родиною.

Дочка ж залишилася в нашому місті, вийшла заміж. Ми їм з чоловіком віддали нашу другу квартиру. Так вийшло, що зять наш людина хороша, але хлопець сирота, з інтернату, тому нічого свого у нього не було, не кажучи вже за якусь нерухомість.

Але для нас з чоловіком головне було щастя наших дітей, тому вибір доньки ми прийняли, зятя поважали й любили.  Та й Богдан хороша людина. Все для родини старався, просто заробити на власне житло в нашому місті дійсно не просто, зарплати кругом не високі.

Йшли роки. Всі ми жили нормально, поки нашу родину не спіткала біда. Спочатку полинув на небо мій чоловіка. А потім дочка згасала кілька років, а коли і вона полинула на небеса, онукові було 14 років. Тоді я в пориві зробила один необдуманий крок – оформила на зятя дарчу.

Я хотіла забезпечити житлом онука. Але при цьому взяла обіцянку з Богдана, що він більше не буде одружуватися, принаймні офіційно до повноліття Тараса.

Але пройшло буквально кілька місяців, і я дізналася, що у Богдана з’явилася жінка, та ще й з дитиною. І якось так швидко ця панянка окрутила зятя, що він їх майже одразу прийняв до себе жити, вони переселенці, втратили все.

І ось місяць тому Богдан все таки оженився, тому я пішла ще в минулий четвер до юриста й змінила дарчу – адже я не знаю, як там воно буде в майбутньому. як вони “обкрутять” і зятя, й онука.

Не знаю, чи правильно зробила, але він порушив обіцянку, та й не знаю, як до мене в майбутньому поставиться онук. А жити – то нехай живуть. От тільки буде сюрприз колись для Богдана й Тараса, що квартира не їхня, а мого сина, який в Канаді. Адже в старості я можу розраховувати лиш на нього.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page