Зять зло зашипів, побачивши Настіного італійського чоловіка, попросив переписати будинок на дочку.
Настя працювала в Італії майже 20 років. Вона вдало влаштувалась і, можна сказати, виграла це життя. Спершу вона доглядала пару літніх італійців, а потім вийшла заміж за їхнього сина Фабриціо. Чоловік був досить наївний і після відходу батьків легко потрапив у чіпкі обійми Насті.
Поки Анастасія продовжувала працювати в Італії, будучи заміжньою жінкою, вона не припиняла відправляти гроші своїм дітям. Вона мала трьох доньок. Їхнього батька, на жаль, не стало надзвичайно рано, буквально через рік після народження наймолодшої дівчинки. Але сумувати й опускати роки Настя не збиралася. Потрібно ставити дітей на ноги. Це ж доньки, кожній треба хоч якесь посаг!
Тому Анастасія намагалася заощаджувати постійно. Фабриціо навіть подумав, що має надзвичайно розумну дружину. Купує небагато, гроші все відкладає.
Але Настя навчилася шукати найдешевші продукти, відкладаючи гроші для своїх дітей. Вона ніколи б не подумала раніше, що зможе «оббирати» свого чоловіка. Бо італієць любив зазирнути на дно склянки, а його дружина тим часом витягала кілька купюр із його гаманця. На ранок Фабі все одно нічого не пам’ятав.
Усіми правдами та неправдами Анастасія накопичила на квартиру для найстаршої дочки Олі. Вона вже народила двох дітей і була змушена тулитися з чоловіком в однокімнатній орендованій квартирі. Подарунок матері став для жінки рятівним колом. Її чоловік явно не збирався працювати на трьох роботах, щоб самостійно купити житло. “Золота у мене теща”, – задоволено усміхався чоловік Ольги.
Середня дочка Анастасії – Віка, заміж виходити не поспішала. Вона займалася кар’єрою, тож квартира їй поки що не потрібна була. Єдине, що просила Вікторія у мами, так це автомобіль.
«Потрібно багато їздити туди-сюди. Якщо ти допоможеш мені купити машину, я буду дуже вдячна», – якось обмовилася Віка. І Настя допомогла.
І не якусь там дешеву машину, а крутий позашляховик з автосалону. Діти якось не надто замислювалися, звідки у мами такі кошти, але покупкам були раді.
Настя ж затягнула пояс ще тугіше. Їй здалося, що Фабриціо щось запідозрив і тепер уважніше стежив за своїм гаманцем. Але жінка не здавалася, адже треба було допомогти й третій доньці.
А за 3 роки Фабриціо не стало. Любов до хмільних напоїв його й занапастила.
Молодшій Дарині ледве виповнилося 20 років, але вона вже збиралася заміж за Романа. Настя всіма силами спробувала відмовити дочку, але та була непохитна. З молодшою намагалися розмовляти Оля та Віка, але толку не було.
Дарина з Романом жили у квартирі Анастасії. Хлопець був замішаний у якихось сумнівних фінансових схемах, тому побоювання Насті були невипадковими.
Щоби остаточно розлучити Дарину з цим хлопцем, Настя вирішила діяти самостійно. Вона через Польщу повернуласч недавно додому разом зі своїм новим нареченим, гарним італійцем Джіно. Однак новий зять виявився не промахом. І це зовсім не про Джино. Роман одразу зрозумів, що потенційна теща замишляє, і пішов в атаку.
– Як справи, мамо? Бачу, що справляєтесь ви непогано. Вже другий італійець за ці роки. Невже нас виженете, а самі тут осядете? Нам таке не підходить. Коли квартиру на доньку перепишете? Ми її продали б і купили щось краще. А то ця зовсім так собі. Знадобляться ще гроші на ремонт. Ви вже там постарайтеся. Попрацюйте на совість, – Анастасія аж рота відчинила від такої “прямоти”.
Вона хотіла поговорити з дочкою делікатно, але не стрималася і на емоціях прогнала зятя геть.
Дарина й сама була від Романа не у захваті після цієї сцени. Вона знала, що в чоловіка характер не мед.
Анастасія, не слухаючи ніяких заперечень, забрала молодшу дочку до Італії. Для квартири швидко знайшлися винаймачі, а контроль процесу оплати за оренду доручили Олі.ьРоман опинився біля розбитого корита.
Під крилом у мами Дарина швидко усвідомила свою помилку. Вона ледь не вийшла заміж за якесь чудовисько. Дівчина подякувала Насті, що та врятувала її від такої лякаючої долі.
Астасія рада, що її життя та життя дочки тепер налагоджується. З Джино вона нарешті зрозуміла, що таке кохання та турбота.
Однак на душі лишалася тривога. «А що, якщо всім моїм дівчаткам потрібна була подібна допомога? Чи можу я вберегти їх від чогось схожого на майбутнє?» – не заспокоюється досі її материнська душа. Хтозна.
Може, з часом всі доньки знайдуть своє справжнє щастя лише в чужій країні? Але поруч із коханою та рідною мамою? А можливо, в нашій рідній Україні ось-ось настануть мирні і благодатні часи, і їхати заробляти чи втікати вже не буде ні в кого потреби.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
