Коли мені було всього 20 років, сестра втекла з дому, кинувши 5-місячну доньку на нас з мамою. Залишила записку, що ні про таке життя вона мріяла.
Клопоти і турботи про дитину ми з мамою звалили на свої плечі. Коли Діані виповнилося три роки, і стало остаточно зрозуміло, що Лариса, моя сестра не з’явиться, ми позбавили сестру батьківських прав, мама оформила опікунство над моєю племінницею.
Діанка називала мене мамою з самого дитинства. Вона росла в люблячої її сім’ї, правда, без тата.
Мій наречений мене кинув, відмовившись брати на себе відповідальність за чужу дитину. Він тоді так і сказав, що якби Діанка була моєю дочкою, він би не роздумуючи її удочерив.
– Але вона не твоя! Залиш її своєї матері, ми з тобою народимо і ти будеш виховувати наших дітей! – умовляв він мене.
Заміж я так і не вийшла, не склалося. Ми з мамою переїхали на інший кінець міста. щоб злі язики не донесли до Діани зайвого, занадто багато було в курсі тієї негарної історії.
Два роки тому, коли Діані виповнилося шістнадцять, не стало моєї мами. Вона сильно боліла, і, щоб убезпечити нас з Діанка, написала заповіт на мене. Сестра і тоді не зволила з’явитися. Мені тоді довелося побігати, щоб взяти опіку над Діаною на себе.
До недавнього часу, я була матір’ю вісімнадцятирічної дочки. Я не вийшла заміж, я не нapoдила своїх дітей. Я вклала душу в цю дитину.
А варто було з’явитися сестрі на блискучому кабріолеті, з новим смартфоном в руках в якості подарунка, як Діанка попливла.
Дочка кричала на мене, що я зламала їй життя. Що вона могла купатися в грошах разом з матір’ю, а не животіти зі мною, «жалюгідною бухгалтершою», на гроші.
Читайте також: Чому він шукає іншу: 5 порад, як будувати міцні і гармонійні відносини
Вона зібрала речі і пішла зі своєю біологічною матір’ю в красиве життя.
Я залишилась одна. Я як сомнамбула, ходила на роботу, їла на автоматі, чи не відчуваючи смаку їжі. Я не знала, який день тижня і яке число. П
рийти в себе мені допоміг мій начальник. Він жартома пригрозив, що звільнить мене з роботи, якщо я відмовлюся піти з ним на побачення. Я пішла, щоб не провести черговий вечір в порожній квартирі.
Ви не уявляєте моє здивування, коли через півтора місяці я дізналася про те, що чекаю дитину.
– Та киньте Ви, придумали теж. Ви не уявляєте, скільки жінок народжують у віці близько 40. Чи не ви перша, не ви остання. Ну що, нapoджуємо? – запитала лікар в жіночій консультації.
Я, ледве стримуючи сльози щастя, кивнула головою:
– Нapoджуємо!
Стас, мій начальник, зробив мені пропозицію, я погодилася. Чоловік і своє дитя – давно забута мрія. І скоро вона стане реальністю. Здавалося, ніщо не може затьмарити мого щастя. Моя дитина. Мій. Його не забере ніяка сестра. Тільки мій.
Ми зі Стасом збиралися на перше YЗД, коли подзвонили в двері. На порозі, з валізами, стояли Лариса, Діана і хлопчик років 13.
Про дочку сестра згадала не просто так. Її син від чоловіка – багатія потребував пересадки чогось там. Ось вона і поманила наївну Діанку обіцянками красивою і багатою життя.
Мало того, що Діана не підійшла як донор, ще й Ларіскін чоловік з’ясував, що хлопчик, якого він 13 років виховував, зовсім не його син. Чоловік сестри надійшов благородно – він знайшов донора і оплатив операцію.
А потім вигнав Ларису і її дітей. За шлюбним контрактом, який сестра підписала в надії пережити чоловіка, вона залишилася без копійки грошей. І тепер їй потрібна половина квартири нашої мами.
І взагалі, за словами сестри, я повинна зробити благородно – віддати квартиру сестрі і її дітям.
Ви можете мене засудити – Ваше право. Але я їх виставила.
Тепер у мене своє життя, свої інтереси.
Сестра-зозуля і дочка-зрадниця в мої плани на життя не входять. Я майже 20 років виховувала дочку сестри, але тепер у мене своя сім’я.
